Людське життя- це дорога, по якій ми повинні пройти. Дорога повинна до чого привести, в нашому випадку- це закінчення нашого життя. Чи потрібне вічне життя людині?
Людське життя обмежене часом і всі стараються прожити його гідно, прожити його не дарма. Кожного дня ми тратимо хоча б одну хвилину на речі, які навіть не вартують цього. Замість того, щоб займатись саморозвитком ми деградуємо в колі соцмереж. Нам варто задуматись, чи справді речі, на які ми тратимо наш час, настільки важливі для нас.
Наше життя обмежене, тому ми стараємось розмалювати його усіма барвами. Ми стараємось провести час у колі дорогих нам людей, стараємось розвиватись та працювати над собою, стараємось достигнути ідеалу. Чи цікаво було б жити, якщо б у тебе була необмежена кількість часу? За який час це все б нам набридло? Життя можна зрівняти із бігом на дистанції. Хтось, починаючи першим, до кінця забігу стає останнім, а хтось завдяки старанності із останніх рядів виходить на призові місця. Це й є життя. Постійна боротьба за виживання. Що б було, якщо б життя було вічне? Життя - це як випробування. Естафета не може продовжуватись вічно так, як і будь-які змагання.
Ми часто згадуємо в розмові слово «природа». І у кожної людини це слово викликає тільки приємні асоціації та спогади: луки з польовими квітами, білокорі берізки, чисті струмочки й озера, ліси з передзвоном пташиних голосів.Дійсно, спілкуючись з живою природою, людина відпочиває душею. Міські жителі, відвідуючи музеї та виставки картин, милуються насамперед пейзажами відомих митців — великих майстрів пензлю.
Сама природа вчить нас цінувати красу й мистецтво, а головне — берегти їх. Але не завжди ми можемо захистити прекрасне. Найчастіше з нашої вини — вільної або мимовільної — гинуть ліси, річки, тварини, птахи, забруднюється повітря. І це далеко не повний перелік руйнівного впливу людини на рідну природу. Гублячи природу, людина не усвідомлює, що гине сама. Адже її здоров’я і добра доля залежать від навколишнього середовища.Тому кожен з нас зобов’язаний завжди пам’ятати про це, повинен вміти бути вдячним. Тож, будемо берегти природу — кожен в міру своїх сил і можливостей. Ми маємо піклуватися про майбутнє нового покоління. Хотілося б, щоб і воно могло побачити й оцінити цю незрівнянну красу матінки-природи.
Людське життя- це дорога, по якій ми повинні пройти. Дорога повинна до чого привести, в нашому випадку- це закінчення нашого життя. Чи потрібне вічне життя людині?
Людське життя обмежене часом і всі стараються прожити його гідно, прожити його не дарма. Кожного дня ми тратимо хоча б одну хвилину на речі, які навіть не вартують цього. Замість того, щоб займатись саморозвитком ми деградуємо в колі соцмереж. Нам варто задуматись, чи справді речі, на які ми тратимо наш час, настільки важливі для нас.
Наше життя обмежене, тому ми стараємось розмалювати його усіма барвами. Ми стараємось провести час у колі дорогих нам людей, стараємось розвиватись та працювати над собою, стараємось достигнути ідеалу. Чи цікаво було б жити, якщо б у тебе була необмежена кількість часу? За який час це все б нам набридло? Життя можна зрівняти із бігом на дистанції. Хтось, починаючи першим, до кінця забігу стає останнім, а хтось завдяки старанності із останніх рядів виходить на призові місця. Це й є життя. Постійна боротьба за виживання. Що б було, якщо б життя було вічне? Життя - це як випробування. Естафета не може продовжуватись вічно так, як і будь-які змагання.
Ми часто згадуємо в розмові слово «природа». І у кожної людини це слово викликає тільки приємні асоціації та спогади: луки з польовими квітами, білокорі берізки, чисті струмочки й озера, ліси з передзвоном пташиних голосів.Дійсно, спілкуючись з живою природою, людина відпочиває душею. Міські жителі, відвідуючи музеї та виставки картин, милуються насамперед пейзажами відомих митців — великих майстрів пензлю.
Сама природа вчить нас цінувати красу й мистецтво, а головне — берегти їх. Але не завжди ми можемо захистити прекрасне. Найчастіше з нашої вини — вільної або мимовільної — гинуть ліси, річки, тварини, птахи, забруднюється повітря. І це далеко не повний перелік руйнівного впливу людини на рідну природу. Гублячи природу, людина не усвідомлює, що гине сама. Адже її здоров’я і добра доля залежать від навколишнього середовища.Тому кожен з нас зобов’язаний завжди пам’ятати про це, повинен вміти бути вдячним. Тож, будемо берегти природу — кожен в міру своїх сил і можливостей. Ми маємо піклуватися про майбутнє нового покоління. Хотілося б, щоб і воно могло побачити й оцінити цю незрівнянну красу матінки-природи.