Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежними від нього словами. Дієприкметниковий зворот у реченні завжди виконує роль поширеного означення. Наприклад, Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка). У наведеному реченні дієприкметниковим зворотом є приспане тихою ласкою ночі, де дієприкметником виступає слово приспане. Дієприкметниковий зворот може стояти як перед означуваним словом (препозиція), так і після нього (постопозиція). Від цього залежить вживання при ньому розділових знаків, а саме коми. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова (іменника), то цей зворот на письмі виділяють комою (або комами), а в усному мовленні — паузою та інтонацією: Безмежний степ, укритий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами зазвичай не виділяють: Край моря сонце золотить укриті лісом гори (Н. Забіла).
Дієприкметниковий зворот у реченні може стояти не безпосередньо після пояснюваного слова, а бути відділеним від нього іншими членами речення. У такому разі його відокремлюють комами: Ходить хмараОзначуваний іменник у ролі підмета над березами, блискавками підперезанаВіддалений дієприкметниковий зворот (В. Кочевський).
творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі — завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни — матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе — всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здається, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона — його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того — він захоплювався би нею, її вчинком.
Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежними від нього словами. Дієприкметниковий зворот у реченні завжди виконує роль поширеного означення. Наприклад, Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка). У наведеному реченні дієприкметниковим зворотом є приспане тихою ласкою ночі, де дієприкметником виступає слово приспане. Дієприкметниковий зворот може стояти як перед означуваним словом (препозиція), так і після нього (постопозиція). Від цього залежить вживання при ньому розділових знаків, а саме коми. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова (іменника), то цей зворот на письмі виділяють комою (або комами), а в усному мовленні — паузою та інтонацією: Безмежний степ, укритий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами зазвичай не виділяють: Край моря сонце золотить укриті лісом гори (Н. Забіла).
Дієприкметниковий зворот у реченні може стояти не безпосередньо після пояснюваного слова, а бути відділеним від нього іншими членами речення. У такому разі його відокремлюють комами: Ходить хмараОзначуваний іменник у ролі підмета над березами, блискавками підперезанаВіддалений дієприкметниковий зворот (В. Кочевський).
Объяснение:
творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі — завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни — матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе — всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здається, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона — його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того — він захоплювався би нею, її вчинком.