будь ласка треба написати твір на своє враження про оцю вежу в Івано Франківську в художньому засобі на 1-1,5сторінки і своїми словами так щоб не було похоже на списування
Мені доводилося бувати в Києві у якості туриста багато разів, і кожний раз, відвідуючи столицю нашої країни, я не втомлююсь насолоджуватись прекрасною архітектурою цього величного міста з досить захоплюючою біографією. В Києві багато унікальних храмів, які приваблюють своєю пишністю та неповторними рисами, але з першого погляду запала в мою душу головна церква землі Руської часів Ярослава Мудрого, що була присвячена ним Софії, якій поклонялися стародавні Візантійці. Я достатньо цікавився історією нашої столиці, тому мені відомо багато історичних фактів, пов’язаних з розвитком Києва. Вивчаючи історію, я дізнався, що князь Ярослав довго та вдало правив Руською землею, тому його і прозвали Мудрим. Під цим ім’ям ще за життя він став відомий серед своїх підданих та в інших землях. Стараннями Ярослава Мудрого столиця Київської Русі стала не гірше Константинополя. При вході до міста князь збудував три кам’яні брили, найкрасивіша з яких отримала назву «Золоті ворота». Така назва з’явилася тому, що брила була вкрита позолоченою міддю. Дехто з сучасників князя натякав йому на марнотратство, мов, навіщо ця позолота, навіщо така розбудова? І навіщо таку велику церкву поставлено на пагорбі, звідки її було видно забагато миль до міста? Але мудрий князь Ярослав був вдалим правителем и прекрасно розумів, яке враження справляють на гостей столиці Золоті ворота. Він знав що робив, тому що ці ворота були лицем міста. Тому ж усі – і співвітчизники, і іноземці, і друзі, і вороги – нехай одразу бачать, який багатий, могутній та красивий наш Київ! Під час свого правління Ярослав Мудрий звів багато нових храмів, серед яких Георгіївський, що отримав свою назву в честь самого князя, бо його християнське ім’я було Георгій, та Іринівский – на честь дружини Ярослава, шведської принцеси Інгігерди, яку охрестили Іриною. А головну церкву столиці Русі Київської та всій землі руської, яка, незважаючи на історичні та природні катаклізми, дійшла до наших часів і дуже вразила мене своєю величністю та архітектурою, він назвав Софією. Собор було закладено на місці, яке і понині має велике історичне значення для нашого народу, бо на цій землі відбулася переможна битва киян з печенігами. Собору було відведене найвище в місті місце, тому перед мандрівником, незалежно від того, через яку б браму він не заходив до Києва, відкривався захоплюючий вид на багаття куполів Софійського собору. Софія Київська мала не тільки величний, а й живописний вид і гармонічно розросталася у висоту, с першого погляду вражаючи тих, хто бачив цей храм у перший раз. Стіни собору вже в той час, як і нині, біли вибілені, а цегла, з якої будувався храм, змішувались с рожевим каменем, що утворювало чудовий орнамент та прикрашало стіни Софії. Мозаїки Софії Київської на початку існування собору займали досить велику площу – майже шістсот сорок квадратних метрів. На превеликий жаль до нашого часу збереглося лише двісті шістдесят метрів цього унікального виду живопису, але й те що залишилось, вражає кожного з нас своєю красотою. На сьогоднішній день мозаїки Софійського собору є найбільшою пам’яткою монументального мозаїчного живопису, що збереглася до нашого часу у своїй первісній красі. А ось фрески храму збереглися набагато гірше ніж мозаїки, і по причині багаторазових реставрацій багатьом з них було задано непоправної шкоди. Майстерність сюжетів мозаїк та фресок вражає мене кожен раз, коли я маю можливість помилуватися цим шедевром зодчества та архітектури, який підкреслює витонченість біблейських сюжетів і складається в єдиний гармонічний ансамбль. Якщо зупинитись хоча б на хвилинку та замислитися над красотою Софії Київської, внутрішнє живописне вбрання цього собору та його зовнішні лінії навіюють мені думки влади земної і небесної, її непорушність та велич.
Колись давно зустрілися Березень з Квітнем а Квітень тому і каже " — Приїду, чекай, скоро до тебе в гості.
Сам визвався — без за сам у гості напросився! Не сподобалося те Березню, хоч і виду не подав. На тому й попрощалися.
От виждав Квітень слушну годину, зібрався та й поїхав возом у гості. А Березень заходився та такого наробив, що Квітень мусив додому вернути: сніг, мороз, завірюха — не можна возом їхати.
На другий раз знову поїхав Квітень до Березня в гості, та вже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися. Знову мусив вернутися Квітень. Дорогою зустрів Травня, йому й поскаржився:
— Скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості, ніяк не доїду ні возом, ні саньми. Поїду возом — зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться; поїду саньми — теплінь стане...
А Травень і каже:
— Я тебе навчу, як доїхати.
Зроби так: візьми в дорогу воза, сани й човен. Тоді, певне, доїдеш.
Послухав Квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив Травень. Їде саньми, а на санях віз і човен везе. Тоді Квітень кладе сани й човен на воза і їде далі. Став знову мороз і сніг — Квітень знову поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило річки, не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді Квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до Березня в гості. А той і не чекає на нього.
Здивувався Березень та й питає:
— А хто тебе навчив, як до мене дістатися?
— Та Травню, порадив, як їхати.
Березень і каже тоді:
— Зажди ж ти, Маю, я ще тобі крильця обшмагаю.
Отож тому і тепер часто в травні березневі морози бувають, бо Березень ще й досі сердиться на Травня.
насолоджуватись прекрасною архітектурою цього величного міста з досить захоплюючою біографією. В Києві багато унікальних храмів,
які приваблюють своєю пишністю та неповторними рисами, але з першого погляду запала в мою душу головна церква землі Руської часів
Ярослава Мудрого, що була присвячена ним Софії, якій поклонялися стародавні Візантійці.
Я достатньо цікавився історією нашої столиці, тому мені відомо багато історичних фактів, пов’язаних з розвитком Києва. Вивчаючи
історію, я дізнався, що князь Ярослав довго та вдало правив Руською землею, тому його і прозвали Мудрим. Під цим ім’ям ще за
життя він став відомий серед своїх підданих та в інших землях. Стараннями Ярослава Мудрого столиця Київської Русі стала не гірше
Константинополя. При вході до міста князь збудував три кам’яні брили, найкрасивіша з яких отримала назву «Золоті ворота». Така назва
з’явилася тому, що брила була вкрита позолоченою міддю. Дехто з сучасників князя натякав йому на марнотратство, мов, навіщо ця
позолота, навіщо така розбудова? І навіщо таку велику церкву поставлено на пагорбі, звідки її було видно забагато миль до міста?
Але мудрий князь Ярослав був вдалим правителем и прекрасно розумів, яке враження справляють на гостей столиці Золоті ворота. Він
знав що робив, тому що ці ворота були лицем міста. Тому ж усі – і співвітчизники, і іноземці, і друзі, і вороги – нехай одразу бачать, який
багатий, могутній та красивий наш Київ!
Під час свого правління Ярослав Мудрий звів багато нових храмів, серед яких Георгіївський, що отримав свою назву в честь самого
князя, бо його християнське ім’я було Георгій, та Іринівский – на честь дружини Ярослава, шведської принцеси Інгігерди, яку охрестили
Іриною. А головну церкву столиці Русі Київської та всій землі руської, яка, незважаючи на історичні та природні катаклізми, дійшла до
наших часів і дуже вразила мене своєю величністю та архітектурою, він назвав Софією.
Собор було закладено на місці, яке і понині має велике історичне значення для нашого народу, бо на цій землі відбулася переможна
битва киян з печенігами. Собору було відведене найвище в місті місце, тому перед мандрівником, незалежно від того, через яку б браму
він не заходив до Києва, відкривався захоплюючий вид на багаття куполів Софійського собору.
Софія Київська мала не тільки величний, а й живописний вид і гармонічно розросталася у висоту, с першого погляду вражаючи тих, хто
бачив цей храм у перший раз. Стіни собору вже в той час, як і нині, біли вибілені, а цегла, з якої будувався храм, змішувались с рожевим
каменем, що утворювало чудовий орнамент та прикрашало стіни Софії. Мозаїки Софії Київської на початку існування собору займали
досить велику площу – майже шістсот сорок квадратних метрів. На превеликий жаль до нашого часу збереглося лише двісті шістдесят
метрів цього унікального виду живопису, але й те що залишилось, вражає кожного з нас своєю красотою. На сьогоднішній день мозаїки
Софійського собору є найбільшою пам’яткою монументального мозаїчного живопису, що збереглася до нашого часу у своїй первісній
красі. А ось фрески храму збереглися набагато гірше ніж мозаїки, і по причині багаторазових реставрацій багатьом з них було задано
непоправної шкоди.
Майстерність сюжетів мозаїк та фресок вражає мене кожен раз, коли я маю можливість помилуватися цим шедевром зодчества та
архітектури, який підкреслює витонченість біблейських сюжетів і складається в єдиний гармонічний ансамбль. Якщо зупинитись хоча б на
хвилинку та замислитися над красотою Софії Київської, внутрішнє живописне вбрання цього собору та його зовнішні лінії навіюють мені
думки влади земної і небесної, її непорушність та велич.
Сам визвався — без за сам у гості напросився! Не сподобалося те Березню, хоч і виду не подав. На тому й попрощалися.
От виждав Квітень слушну годину, зібрався та й поїхав возом у гості. А Березень заходився та такого наробив, що Квітень мусив додому вернути: сніг, мороз, завірюха — не можна возом їхати.
На другий раз знову поїхав Квітень до Березня в гості, та вже не возом, а саньми. Березень пустив тепло, сніг розтав, річки розлилися. Знову мусив вернутися Квітень. Дорогою зустрів Травня, йому й поскаржився:
— Скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості, ніяк не доїду ні возом, ні саньми. Поїду возом — зробиться зима така, що й осі пообмерзають, і колеса не крутяться; поїду саньми — теплінь стане...
А Травень і каже:
— Я тебе навчу, як доїхати.
Зроби так: візьми в дорогу воза, сани й човен. Тоді, певне, доїдеш.
Послухав Квітень і, діждавшись слушного часу, зробив так, як порадив Травень. Їде саньми, а на санях віз і човен везе. Тоді Квітень кладе сани й човен на воза і їде далі. Став знову мороз і сніг — Квітень знову поскладав човен і воза на сани. Далі розтав сніг, розпустило річки, не можна їхати ні саньми, ні возом. Тоді Квітень склав на човен сани й воза і поїхав ще швидше по воді. Приїхав до Березня в гості. А той і не чекає на нього.
Здивувався Березень та й питає:
— А хто тебе навчив, як до мене дістатися?
— Та Травню, порадив, як їхати.
Березень і каже тоді:
— Зажди ж ти, Маю, я ще тобі крильця обшмагаю.
Отож тому і тепер часто в травні березневі морози бувають, бо Березень ще й досі сердиться на Травня.