Одяг народу тісно пов’язаний з його історією. Ми пізнаємо, як жили і працювали наші предки, як вбиралися в будні і свята, якими були їхні звичаї та обряди. Що ж таке одяг? На перший погляд, відповідь проста: це сукупність предметів, які захищають людину від впливу зовнішнього середовища — холоду, спеки, негоди. Одначе вона буде неповною, бо в побутуванні неважко помітити не тільки практичне призначення предметів одягу, але й їх зв’язок з широким колом духовних понять. На формування українського одягу мали вплив різні фактори: природні умови, культурна спадщина попередніх поколінь, культурні взаємини з іншими народами, мистецькі здобутки, розвиток техніки, технологій виробництва, а також іб життя народу, його національні особливості, релігія, суспільна мораль. Здавна одяг виконував різні функції: практичну, захисну, обрядову, оберегову, знакову, соціальну, національну. Дуже важливими з-поміж них є практична і захисна. Проте не менш значущими були й інші функції, наприклад, оберегова. За народними віруваннями за до певних символів, нанесених на одяг вишивання, ткання, вибійки тощо, людину оберігали від «поганого» ока, злих духів. В усі часи в одязі вирізнялася соціальна функція. Вона регламентувала носіння всього вбрання, впливала на вибір матеріалу, з якого виготовляли одяг. Отже, костюм завжди мав становий характер і відповідав певному соціальному рангові його власника. Важливою була естетична функція. Стрій завжди залежав від ідеалу краси тієї чи іншої епохи. І, нарешті, важливою є функція національна, яка вказує на тривалий історичний процес формування вбрання і те, що є спільним у традиційних строях народу на всій території України.
Українська мова вважається наймилозвучнішою у світі. Вона дивує й захоплює багатством словника, безмежністю форм, плинністю. Цією мовою були написані неперевершені твори Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського. Українське слово живе в піснях мого народу, чаруючи світ поетичністю, мінливістю настроїв.
Воно вводить нас у чарівний світ народних вірувань, у народну творчість, вчить любити рідний край, велику Батьківщину.
Українська мова могутня, глибинна. І кожне слово має свій відтінок: сум, радість, гумор, щедрість, щирість. Мова розчулює, закликає до боротьби, клекоче у ненависті до зла, несправедливості, насильства.
Тож бережімо красу й чистоту рідної мови. Нехай наповнює вона наші душі багатством і красою духовності.
Відповідь:
Одяг народу тісно пов’язаний з його історією. Ми пізнаємо, як жили і працювали наші
предки, як вбиралися в будні і свята, якими були їхні звичаї та обряди.
Що ж таке одяг? На перший погляд, відповідь проста: це сукупність предметів, які
захищають людину від впливу зовнішнього середовища — холоду, спеки, негоди.
Одначе вона буде неповною, бо в побутуванні неважко помітити не тільки практичне
призначення предметів одягу, але й їх зв’язок з широким колом духовних понять.
На формування українського одягу мали вплив різні фактори: природні умови,
культурна спадщина попередніх поколінь, культурні взаємини з іншими народами,
мистецькі здобутки, розвиток техніки, технологій виробництва, а також іб життя
народу, його національні особливості, релігія, суспільна мораль.
Здавна одяг виконував різні функції: практичну, захисну, обрядову, оберегову, знакову,
соціальну, національну. Дуже важливими з-поміж них є практична і захисна. Проте не
менш значущими були й інші функції, наприклад, оберегова. За народними
віруваннями за до певних символів, нанесених на одяг вишивання,
ткання, вибійки тощо, людину оберігали від «поганого» ока, злих духів.
В усі часи в одязі вирізнялася соціальна функція. Вона регламентувала носіння всього
вбрання, впливала на вибір матеріалу, з якого виготовляли одяг. Отже, костюм завжди
мав становий характер і відповідав певному соціальному рангові його власника.
Важливою була естетична функція. Стрій завжди залежав від ідеалу краси тієї чи іншої
епохи.
І, нарешті, важливою є функція національна, яка вказує на тривалий історичний
процес формування вбрання і те, що є спільним у традиційних строях народу на всій
території України.
Пояснення:
Українська мова вважається наймилозвучнішою у світі. Вона дивує й захоплює багатством словника, безмежністю форм, плинністю. Цією мовою були написані неперевершені твори Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського. Українське слово живе в піснях мого народу, чаруючи світ поетичністю, мінливістю настроїв.
Воно вводить нас у чарівний світ народних вірувань, у народну творчість, вчить любити рідний край, велику Батьківщину.
Українська мова могутня, глибинна. І кожне слово має свій відтінок: сум, радість, гумор, щедрість, щирість. Мова розчулює, закликає до боротьби, клекоче у ненависті до зла, несправедливості, насильства.
Тож бережімо красу й чистоту рідної мови. Нехай наповнює вона наші душі багатством і красою духовності.