Бути публічною людиною складно краще жити в тіні діалог есе ​

-привіт! як справи?
-привіт, все добре, а в тебе? що нового?
-чудово! нещодавно прочитав книгу Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки".
-о, я теж її закінчив читати кілька днів тому. як тобі? сподобалася?
-так, звісно! а тобі?
-а мені не дуже.
-чому? там же так цікаво розповідається про пригоди хлопців?
-та ні. занадто все вигадано, не по-справжньому якось.
-хіба?
-ну ось, наприклад, як можна заблукати у кукурудзі?
-ще й як можна! ми ж з тобою минулого літа заблукали на кукурудзяному полі! забувся вже?
-справді! як я міг таке забути?! дякую, що нагадав
-тобі ще досі книга "здається занадто несправжньою"?
-та вже ні. я бачу, що все може трапитися у житті.
-отак-то!
-тепер гадаю, що ця книга - найсправжніша і найщиріша з усіх раніше мною прочитаних.
-отже, тобі вже подобаються " Тореадори"?
-звісно!
-ну добре тоді, до зустрічі.
-бувай!

1) Наступна зупинка чекає на них за Чорним морем, у Туреччині
2) Дороги нищимо, завалюєм стежки, хоча ніхто за нами не женеться
3) Хіба є хто на Землі крилатіший за людину?
4) Ліси мої, хто вас убереже?!
4) Чом верба свої віти над водою так уклінно нагиба?
5) Ми з тобою йдемо стежкою в саду
6) Усяк розумнтй по-своєму
7) Зоре моя вечірняя, зійди над горою
8) Стати переможцем --- його мрія
9) Між вуликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки…
10) Ми з нею довго в полі говорили, не чули навіть гуркоту доріг