Червона калина.
Споконвіку любили українці червону калину. Садили її скрізь: коло хати, у садку, у лузі, над річкою, ставком і на узліссі. І пишається калина гарним білим цвітом, а ще більше милують око її багряні ягоди .
Сьогодні, як відомо, червона калина є символом України.

На фото задание

народна дума "Сестра і брат"
Через високії ліси
Ясним соколом перелини,
Через бистрії ріки
Білим лебедоньком перепливи,
Через великії города
Сивим голубоньком перелини,
Мов моє серце тугу розважає.

"Маруся Богуславка"
У святую неділеньку рано-пораненьку
То не сива зозуля кувала
Не дрібна птиця щебетала

Та все синів годувала,
Та у найми не пускала,
Чужим людям на поталу не давала
І на стираніє ручок не подавала...

...«Ой та іди ж ти,
Вдове старая,
Куди-небудь проживати
Будуть пить-гуляти,
То тут тобі спокою не буде;
Бо будуть у синіх каптанах.
У китаєвих штанях,
А ти будеш у сірім ряжин...

...Гей, то іде чужая-чужинина,
Молодая челядина...

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".