Чого не вистачає українцям тепер ? Якщо спитати, чого не вистачає Україні тепер, то відповідь може бути тільки одна: патріотизму значної частини громадян України.

Історично склалося так, що впродовж багатьох століть загарбники робили все можливе, аби витруїти риси національного характеру українців, залишити їх без духовних проводирів, без свого національного «Я».

Згадайте хоча б царські укази про запровадження кріпосного права, про заборону української мови –це неприховане придушення національної гідності нашого народу. Усе це негативно позначилося на подальшому формуванні національного характеру.

Особливо сильно така насильницька деформація національного характеру виявилася , коли найкраща, найосвіченіша частина народу загинула в громадянській війні, друга ж, бачачи безнадійність становища, емігрувала за кордон, а ті, що залишилися, зазнали репресій.

Відомо, що Японія, наприклад, будучи повністю розгромленою в Другій світовій війні, зуміла буквально за півтора десятка років підвестися з колін й повернути собі колишнє ймення світової держави.

А що до Україні?

Дай відповідь на питання, створивши власне продовження тексту- роздуму( замість крапок), увівши в текст 5-7 речень.

от

1) В розглянутому афоризмі звучить щось і більш тонке, саме, що -

Зацікавленість в ясному розумінні сама собою передбачає зацікавленість в ясних (тобто точних) формулюваннях. Тому що, говорячи взагалі, це фактично одне і те ж: зрозуміти - значить сформулювати.

2) Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій.

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.

   Монети стали платіжним засобом близько 700 року до нашої ери у Греції. Виготовленням монет займалася держава. Монети виготовлялися з золота, срібла, міді або інших металів і мали лицьову (аверс) та зворотню (реверс) сторони та бічну поверхню (гурт). Справа виготовлення монет була відносно простою. Спочатку плавили метал та виготовляли з нього круглі диски, а потім на них наносили карбування.

         Слово «монета» - це одно з імен давньоримської богині Юнони і одночасно назва місця, де карбували ці грошові знаки.    

Одночасно з появою монет з*явилися й ті, хто ці монети підробляв. На мідний диск наносили тонкий шар золота або срібла. Цей вид злочину був вельми розповсюджений, і за нього була передбачена смертна кара. Підробити монету можна було досить просто, тому що вони не мали правильної форма, а карбування наносилось не дуже чітко.  

        Тоді й виник засіб перевірити – чи справжня монета. Гострим ножем зрізався краєчок диска, і тоді можна було виявити підробку.  

         Карбування монет було державною справою. Випуск кожної нової монети був пов*язаний з іменем нового правителя.  

        У 1792 році при розкопках у Києві була знайдена перша давньоруська монета. Це була срібна монета часів князя Ярослава Мудрого, яка так і називалася – «срібник».  

        Тепер монети виробляють із різних сплавів міді, нікелю, алюмінію. Монета була й залишається платіжним засобом, хоча в наш час її витісняють паперові або й взагалі віртуальні гроші.  

       Монети часто слугують амулетами, є звичай залишати «на щастя» монетку з першої зарплати, кинути її у море, щоб іще колись повернутись на улюблене місце. Монети –  не лише історія та мистецтво.