Мама моя вчила мене з дитинства поважати людей, бо від того, як ти ставишся до оточуючих, залежить і їх ставлення до тебе. Вона навчила працювати так, щоб приносити радість собі і іншим. Вона навчила мене доброті, людяності, чуйності. А мамина пісня! Я не пам’ятаю, які пісні співала мати мені, коли я був немовлям. Але зате я напевно знаю, що це були такі ж пісні, які співала вона й моєму молодшому братикові: Рости ж, синку, в забаву, Козачеству на славу… Мамин власний приклад теж багато значить для дитини. І я, дивлячись на маму, яка завжди в роботі, навчився не витрачати даремно свого часу, а творити якісь, хай і маленькі, але добрі справи: допомагати мамі, захищати молодших, поважати старших. Я вдячний своїй мамі, бо все хороше, що я маю, — то від неї.
Рости ж, синку, в забаву, Козачеству на славу…
Мамин власний приклад теж багато значить для дитини. І я, дивлячись на маму, яка завжди в роботі, навчився не витрачати даремно свого часу, а творити якісь, хай і маленькі, але добрі справи: допомагати мамі, захищати молодших, поважати старших. Я вдячний своїй мамі, бо все хороше, що я маю, — то від неї.
Про природу.
Природа одному мама, а другому мачуха.
Заступиш природу дверима, а вона тобі – вікном.
На небо – не скочиш, а в землю – не закопаєшся.
Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.
Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.
Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.
Як небесна височина, – так морська глибина.
Взимку сонце, як мачуха: світить, та не гріє.
Зимове сонце, як удовине серце.
Весняне сонце – як дівчини серце.
Доки сонце зійде, – роса очі виїсть.
І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.
Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.
Аби на мене місяць світив, – а зорі будуть.
Гарно і при місяцю, коли сонця немає.
Світить місяць, та не гріє.
З неба зорі хвата, а під носом не бачить.
Світло чим вище стоїть, тим дальше його видно.
Світить, та не гріє.