Цифрами позначити б морфологічного вираження: 1 — безособове дієслово;
2 — особове дієслово в безособовому значенні;
3 — прислівник (слово категорії стану);
4 — безособова форма на -но, -то;
5 — інфінітив.

1.Батькові тривожно, так тревожно на душі. 2. Не можна не милуватися розквітлим соняхом. 3. Нам дуже пощастило. 4. Випускниками біля школи посаджено кущі калини. 5. Від тьохкання соловейка аж у вухах дзвеніло. 6. І тоді хочеться жити, працювати, творити... 7. Можна в березні побачити сльози берізки. 8. Пахло прив’ялою травою. 9. Надворі віє, крутить, мете, хурделить.

Жив собі на світі парубок, і закохався він у дуже гарну дівчину. Захотів він їй подарувати гарну-прегарну квітку, щоб показати дівчині, як палко він її кохає. Пішов він до лісу таку квітку шукати. Довго шукав, і аж раптом побачив на кущі звічайнісінької шипшини квітку, яка відрізнялася від інших. Вона була дуже гарна, і пелюстків на ній було набагато більше, ніж на інших квітках шипшини. Зрадів парубок, зірвав гілочку з квіткою та подарував її своїй коханій. Одружилися молодята, а біля своєї хати посадили цю гілочку. Пустила вона коріння, і виросла у них на дворі троянда. З тієї самої пори троянду вважають символом кохання.

1. ми народжені з єдиною мовою і маємо нести її у серці до кінця життя, не зраджуючи своїм корінням... Це наше рідне, а рідного стидатися соромно
2. завжди варто підбирати слово, його силу і спрямованість на адресата, беручи до уваги реакцію людини на нього, щоб не було воно їй образою або докором
3. навіть від гарних слів може бути погано, якщо ці слова є брехнею або сказані не від душі, іронічно
4. того, що уже сказано не повернути, тому маємо спершу думати, аніж говорити, бо можна наговорити купу зайвого і непотрібного, а буде пізно