Цвіт опадав ,сіявся легким пухом ,торкався землі й стлівав.

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. 

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.

Ненадісланий лист, допит сік, що не прекращаюшійся дощ, солодко пахне, невитертая посуд, висушена голова, замкнута дівчинка, неубедітельгое пояснення, висушені ягоди, фарбований підлогу, сплетений крісло, смажена риба, поранений офіцер, поранений солдат, в'яне квітка, що посварилися сусіди, недовго думав, що знає хімію, лікуючий дітей, що тане сніг, змішаний з запохом, щебетати пташки, вимитий посуд, що охороняється ділянку, засіяне поле, нечутні звуки, відкриті двері, розбите вікно, постаріла мати, що пливе лебідь, пропущені енний урок.