Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь схожі на кру
кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах. Живо
тіло кобз, пахуче, укpитe жовтим пилом, проросле пелюстками, світити і
золотіє... Усі соняшники сміються, веселі, але по-доброму замислені, а
жен щось хоче сказати тобі. Тільки підійди, наблизь своє обличчя до нього
уважного й доброзичливого... Так можна довго дивитися одне одному в
очі, і коли ви розлучитеся, то кожен із вас відчує себе багатшим, ніж був.
II. Визначте, які з відокремлених означень виражені прикметниками, а які - дієприк-
метниковими зворотами. Від яких членів речення вони залежать?​

Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
• «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».
• «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
• «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
• «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».
• «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
• Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
• «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».

З раннього дитинства ми чуємо, що треба шанувати хліб, поводи­тися з ним обережно. І назавжди запам’ятали вислів: «Хліб усьому голова». І пояснювали нам, і багато творів написано про те, як скори­ночка хліба рятувала життя людей. Бо ж хліб — це справжнє золото. Це саме життя!Ті, хто уважно слухав батьків і замислювався над змістом творів літератури, певно, на все життя узяли за правило дбайливо стави­тися до хліба. Та навіть самого байдужого учня не зможуть не заче­пити за живе слова вірша, написаного Дмитром Білоусом:У стінах храмів і колиб сіяє нам святково, як сонце, випечений хліб івиплеканеслово.Насправді, хліб — це не просто їжа. Це і «сонце незагасне», що світить людям, і колос золотий, що несе радість і надію, і «сплав чудесний, золотий», і пам’ять про батьківське слово:«Не кидай хліба, він—святий, не кидай слів на вітер!»Автор цього вірша дорівнює хліб до рідної мови. І це насправді так. Адже не можна кидати слів, не замислюючись над тим, чим вони нам озвуться. Так само не можна викидати ані шматочка хліба, бо колись може статися так, що від такого шматочка буде залежати наше життя. Усі ми повинні усвідомити і запам’ятати на все жит­тя, що і мова наша, і хліб є силою нашого народу, його духом, його мудрістю, його скарбом, його святинею

Подробнее:ХЛІБ — ЦЕ НАРОДНА СВЯТИНЯ (за мотивами вірша Д. Білоуса «Хліб і слово») - 5 клас - Українська мова та література - Сочиненияhttp://allcompositions.at.ua/publ/18-1-0-3103#ixzz3E3EpBNxS
Under Creative Commons License:Attribution Share Alike