Цвітуть соняшники. Озвучені мусь схожі для мене на круглі кобзи, яких земля пісня бджолами, вони чо

ла зі свого лона на високих живих стеблах. Живе тіло кобз, пахуче, вкрите жовтим пилом, проросле пелюст ками, світиться й золотіє, щось промовляє своєю ши рокою, незгасаючою усмішкою. Скільки того сміху на городі — всі соняшники сміються, веселі, але водночас

по-доброму замислені (Є. Гуцало). 2. Гросмейстер, куций, перецвісти, рушати, яглиця. 3. Бік, несамовитий, обхопити.

4. Пекучий день. лісів солодка млява... емага сте жок... сонливиці левад... Іде гроза дзвінка і кучерява са дам замлілі руки цілувать. Краплини перші вдарили 0 шибку. Кардіограма блиснула крива. Вітри з розгону п ламали скрипку, гуде у сосен буйна голова (Л. Костенко). 5. Моргати. 1. Нерівномірно, переривчасто світити,

блимати. 2. Мимоволі швидко опускати і піднімати по віки та вії. 3. Швидко заплющуватися й розплющувати сон (про очі). 4. Подавати знак рухом повіки, брови. 5. Ру хаючи бровами, повіками, залицятися, кокетувати.​

- Слухай, Назаре, а як ти думаєш, хто такий кумир?

- В якому сенсі?

- Ну, можеш ти пояснити, що це слово означає? Як ти його розумієш, і як його взагалі тлумачити?

- А, ось ти про що... Можу пояснити, якщо ти не знаєш. Кумир - це людина, яка нас приваблює, на яку хотілося б бути схожим.

- Ну, я приблизно так і думав. А у тебе є такий кумир?

- Можна сказати, що є. Я б хотів бути схожим на футболіста Андрія Шевченка, і не лише зовнішністю, а й характером, вчинками... А тобі хтось подобається, Таню?

- Мені теж одна людина подобається, і я б хотіла бути на неї схожою...

- І хто це?

- Ти тільки не смійся, добре? Це Коко Шанель.

- Я таке ім"я чув, але вже не пам"ятаю...

- О, це відома модельєрка, дизайнерка модного одягу. Вона француженка...

- Так, французи на цьому непогано знаються.

- Я б теж хотіла бути дизайнеркою, і зараз я намагаюся навчитися цього. Я створюю моделі для себе та для мами. Вона мене надихає...

- Хто? Мама чи Коко?

- Обидві!

Ще тоді, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля  ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в  Черемош  вінки,, хай причарують  серце милого навіки.

Однієї такої ночі дівчата плели вінки. Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед них. Вона  забрела далеко в ліс та й заблукала.

Злякалася Лада, опинившись  в нічному лісі. Почала кликати своїх подруг. Та дарма, вони її не чули.

А в лісі творилися справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині танцювали лісові  мавки. А під  кущами розквітали небачені квіти.

Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого  вінка. І сталося диво, засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос:

- Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки - то п'ять засад щасливого подружнього життя. Перша пелюстка - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п'ята - вірність.

Замовк голос,  стало  тихо-тихо.  Почало  світати. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було.

Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?

Підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:

- Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?

Мовчки простягнула дівчина йому  свій вінок.

Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.