Як часто ми чуємо: «Не гай часу». Але чи замислюється хтось із нас над тим, як важливо берегти кожну хвилинку? Там щось не встиг, туди запізнився — і цю мить уже не повернеш. Йдеться не про те, що все своє життя потрібно розписати за секундами та суворо дотримуватися цього графіка. Просто важливо намагатися усвідомити, що кожний день, кожна мить може змінити життя. Ми не безсмертні, тож коли-небудь нас не стане, і хто знає, коли саме це трапиться. А що ми встигли зробити гарного, який залишимо по собі слід? Може, когось образили й так і не вибачилися, не нагодували бездомну кішку чи постійно лаялися з батьками? Я вважаю, що все своє життя треба поспішати творити добро. І це не обов’язково мають бути великі діяння. Можна до мамі прибрати квартиру чи приготувати сніданок, отримати в школі високу оцінку, зробити годівницю для пташок або шпаківню — було би бажання. Як часто ми жалкуємо, що не можна повернути час. У кожного з нас є в житті моменти, які б хотілося проживати знову й знову. Це хвилини радості, щастя, тріумфу, перемоги. І так само існують ситуації, які хочеться виправити: коли образив близьку людину, не прийшов на до посварився з кращим другом чи видав комусь довірену тобі таємницю. Не гаяти часу дуже важливо, бо треба встигнути стільки всього зробити та спробувати: знайти вірних друзів, отримати освіту, обрати професію, побачити світ, прочитати безліч цікавих книжок. Є така народна мудрість: за своє життя необхідно посадити дерево, збудувати дім і виростити сина. Отже, життя не повинно проходити повз людину, треба брати в ньому якнайактивнішу участь. Мені здається, що дуже важливо поставити собі мету й іти до неї, не лінуватися. Коли людина знає, до чого вона прагне, вона буде більш уважно, обачно ставитися до свого часу.
Учора у нашій школі відбувся святковий концерт, присвячений 59-й річниці перемоги над німецькими загарбниками. Зранку всі були схвильовані, дещо напружені: чекали на приїзд гостей. І ось ми, виструнчившись із квітами в руках, стоїмо на парадних східцях. Всі зосереджено дивимося на вхідні двері. Вони відкриваються — і... я мало не впав від здивування. Першим йшов мій дідусь. Він був одягнений у свій новий костюм, а на костюмі виблискували ордени та медалі. Я страшенно пишався тим, що мій дідусь іде ось так, першим, відкриваючи парад ветеранів.
Потім усі розташувалися в актовій залі, і розпочався концерт. Учні нашого, 6-А класу, приготували естрадний номер, який складався з танцю та пісні. Нам плескали в долоні, і ми, схвильовані, сходили зі сцени, не пам'ятаючи себе. Але коли залунало з динаміків "День Перемоги" і всі встали, сльози навернулися мені на очі. Я підбіг до дідуся і вручив йому свій букет квітів.
Тепер наш 6-А клас вирішив влаштовувати щорічні концерти для ветеранів. Ми за ємо всіх взяти участь у святкуванні і сподіваємось, що всі відгукнуться на нашу пропозицію.
Учора у нашій школі відбувся святковий концерт, присвячений 59-й річниці перемоги над німецькими загарбниками. Зранку всі були схвильовані, дещо напружені: чекали на приїзд гостей. І ось ми, виструнчившись із квітами в руках, стоїмо на парадних східцях. Всі зосереджено дивимося на вхідні двері. Вони відкриваються — і... я мало не впав від здивування. Першим йшов мій дідусь. Він був одягнений у свій новий костюм, а на костюмі виблискували ордени та медалі. Я страшенно пишався тим, що мій дідусь іде ось так, першим, відкриваючи парад ветеранів.
Потім усі розташувалися в актовій залі, і розпочався концерт. Учні нашого, 6-А класу, приготували естрадний номер, який складався з танцю та пісні. Нам плескали в долоні, і ми, схвильовані, сходили зі сцени, не пам'ятаючи себе. Але коли залунало з динаміків "День Перемоги" і всі встали, сльози навернулися мені на очі. Я підбіг до дідуся і вручив йому свій букет квітів.
Тепер наш 6-А клас вирішив влаштовувати щорічні концерти для ветеранів. Ми за ємо всіх взяти участь у святкуванні і сподіваємось, що всі відгукнуться на нашу пропозицію.