Жив на світі соняшник.Одного сонячного ранку з нього випала насінинка.Вона злякалася,що більше не зможе побачити його,але раптом до насінинки підійшла маленька дитина.Тільки вона взяла на руки насінинку,і хотіла її з`сти,як її підхватив вітер і закружляв у повітрі.Прокинувшись насінинка побачила сонечко і попросила його щоб воно її зігріло.Сонечко погодилось.Після цього насінинка подякувала йому і підросла.Але раптово з`явилась дощова хмара і полила її.Насінинка ще підросла.За декілька таких днів,насінинка стала красивим соняшником і милувалася перед сонечком.
Колись давно, і навіть давним-давно, жив в дрімучому лісі бідний дроворуб. Кожен божий день він ходив в ліс валити дерева. Ось одного разу зібрався він в ліс, і дружина поклала йму в торбинку їжі, а через плече повісила повний бутель, щоб він перекусив і випив в лісі.
Цього дня дроворуб збирався звалити могутній старий дуб.
“Немало міцних дощок вийде”, -думав собі він.
Ось підійшов він до старого дуба, витягнув сокиру та так замахнувся, немов хотів повалити дерево одним ударом. Але ударити він не встиг: раптом почувся тужливий голосок і з'явилася фея. Вона стала просити і благати дроворуба не рубати старого дуба. Здивувався дроворуб та й говорить: - Що ж, не рубатиму, коли просиш. - Так-то воно і для тебе краще буде, - сказала фея.- А я тебе за це віддячу, три будь-які твої бажання виконаю. Тут фея зникла, а дроворуб відправився додому. До будинку було далеко, і бідолаха всю дорогу згадував про те, що з ним трапилось – все дивувався. Коли ж він, нарешті, прийшов додому, і лише біля грубки всівся, як став його голод терзати: а до вечері було ще далеко.
- Ну як, вечеряти скоро будемо, стара? – запитав він дружину.
- Години через дві, - відповіла вона.
- Ех! – зітхнув дроворуб, - ось би мені зараз кільце кров'яної ковбаси, та потовстіше!
І не встиг він це вимовити, як раптом – лясь! – в камін впало ціле кільце кров'яної ковбаси, та ще й такої жирної та смаковитої, що пальчики оближеш.
Здивувався дроворуб, а дружина його втричі більше здивувалася.
- Це що таке? – говорить.
Тут дроворуб пригадав все, що з ним вранці було, і розповів про це дружині, з початку і до кінця. Але поки він розповідав, дружина все хмурилася та супилася, а як дійшов він до кінця, так і бовкнула:
Ах ти, дурень отакий! Дурень набитий! На яку дурницю бажання змарнував. Та щоб твоя клята ковбаса тобі до носа приросла! І не встигли вони оком моргнути, як кров'яна ковбаса вискочила з каміна і приросла до носа дроворуба.
Дроворуб смикнув за ковбасу, не відривається; дружина смикнула, - не відривається: смикали-смикали обидва, трохи бідоласі ніс не висмикнули, а ковбаса все не відривається – приросла як рідна. І тут дроворуб зметикував, що у адже нього залишилося всього одне бажання – третє, і останнє. І він тут же побажав, щоб кров'яна ковбаса відскочила від його носа. Лясь! і ковбаса від носа відліпилась. І хоч дроворубові з дружиною не довелося кататися в золотій кареті та одягатися в шовк і оксамит, зате на вечерю їм дісталася така смачна кров'яна ковбаса, що пальчики оближеш.
Цього дня дроворуб збирався звалити могутній старий дуб.
“Немало міцних дощок вийде”, -думав собі він.
Ось підійшов він до старого дуба, витягнув сокиру та так замахнувся, немов хотів повалити дерево одним ударом. Але ударити він не встиг: раптом почувся тужливий голосок і з'явилася фея. Вона стала просити і благати дроворуба не рубати старого дуба. Здивувався дроворуб та й говорить:
- Що ж, не рубатиму, коли просиш.
- Так-то воно і для тебе краще буде, - сказала фея.- А я тебе за це віддячу, три будь-які твої бажання виконаю.
Тут фея зникла, а дроворуб відправився додому.
До будинку було далеко, і бідолаха всю дорогу згадував про те, що з ним трапилось – все дивувався. Коли ж він, нарешті, прийшов додому, і лише біля грубки всівся, як став його голод терзати: а до вечері було ще далеко.
- Ну як, вечеряти скоро будемо, стара? – запитав він дружину.
- Години через дві, - відповіла вона.
- Ех! – зітхнув дроворуб, - ось би мені зараз кільце кров'яної ковбаси, та потовстіше!
І не встиг він це вимовити, як раптом – лясь! – в камін впало ціле кільце кров'яної ковбаси, та ще й такої жирної та смаковитої, що пальчики оближеш.
Здивувався дроворуб, а дружина його втричі більше здивувалася.
- Це що таке? – говорить.
Тут дроворуб пригадав все, що з ним вранці було, і розповів про це дружині, з початку і до кінця. Але поки він розповідав, дружина все хмурилася та супилася, а як дійшов він до кінця, так і бовкнула:
Ах ти, дурень отакий! Дурень набитий! На яку дурницю бажання змарнував. Та щоб твоя клята ковбаса тобі до носа приросла!
І не встигли вони оком моргнути, як кров'яна ковбаса вискочила з каміна і приросла до носа дроворуба.
Дроворуб смикнув за ковбасу, не відривається; дружина смикнула, - не відривається: смикали-смикали обидва, трохи бідоласі ніс не висмикнули, а ковбаса все не відривається – приросла як рідна.
І тут дроворуб зметикував, що у адже нього залишилося всього одне бажання – третє, і останнє. І він тут же побажав, щоб кров'яна ковбаса відскочила від його носа.
Лясь! і ковбаса від носа відліпилась. І хоч дроворубові з дружиною не довелося кататися в золотій кареті та одягатися в шовк і оксамит, зате на вечерю їм дісталася така смачна кров'яна ковбаса, що пальчики оближеш.