Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо. Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом. Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета. Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні оберегиⒶ.
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".
Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні оберегиⒶ.