Доля української мови повна злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у творах бунтівних українських митців тощо. А тепер у сучасному демократичному суспільстві є всі передумови для розквіту української мови та культури.
Українська мова вважається однією з найкрасивіших, хоч за поширеністю в світі вона поступається багатьом іншим. Українська – державна мова нашої країни, вона виконує важливу комунікативну функцію, тобто завдяки їй відбувається спілкування людей в усіх сферах життя. Так історично склалося, що на території України живе багато різних народностей, які мають свої мови та звичаї, а біля половини населення вважають рідною мову російську. Але я впевнений, що в цьому немає нічого поганого, за умови, що кожен житель нашої країни вільно володіє українською, нею створюються витвори мистецтва, вона розвивається та вдосконалюється.
Я також народився у російськомовній родині, проте всі мої родичі бездоганно володіють українською мовою та ставляться до неї з великою повагою. Пам’ятаю, що першою моєю самостійно прочитаною книжкою в дитинстві були «Українські народні казки».
Для кожної людини її рідна мова – найкраща, бо саме за її до вона вчилася пізнавати навколишній світ, вона супроводжує усі найдорожчі спогади, усі найважливіші події в житті. Недарма найскладніше в чужій країні пристосуватися до іноземної мови, і в будь-якому разі людина сумує за рідним словом.
Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), перебуває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки соціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, становлять пережиток минулого, використовують архаїзми.
Архаїзми (грец. агсґіаіоз — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструкції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою.
У минулому теперішні архаїзми (серед них і історизми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з’явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з колишніми, власне архаїзмами, які використовують зі стилістичною метою — для створення історичного мовного колориту.
Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів):
— лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова-синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.
Українська мова вважається однією з найкрасивіших, хоч за поширеністю в світі вона поступається багатьом іншим. Українська – державна мова нашої країни, вона виконує важливу комунікативну функцію, тобто завдяки їй відбувається спілкування людей в усіх сферах життя. Так історично склалося, що на території України живе багато різних народностей, які мають свої мови та звичаї, а біля половини населення вважають рідною мову російську. Але я впевнений, що в цьому немає нічого поганого, за умови, що кожен житель нашої країни вільно володіє українською, нею створюються витвори мистецтва, вона розвивається та вдосконалюється.
Я також народився у російськомовній родині, проте всі мої родичі бездоганно володіють українською мовою та ставляться до неї з великою повагою. Пам’ятаю, що першою моєю самостійно прочитаною книжкою в дитинстві були «Українські народні казки».
Для кожної людини її рідна мова – найкраща, бо саме за її до вона вчилася пізнавати навколишній світ, вона супроводжує усі найдорожчі спогади, усі найважливіші події в житті. Недарма найскладніше в чужій країні пристосуватися до іноземної мови, і в будь-якому разі людина сумує за рідним словом.
Лексика мови кожного народу, який розвивається (економічно, політично і т. ін., отже, й духовно), перебуває в стані більш чи менш суттєвих змін, не тільки соціально прогресивних, а й регресивних. На позначення тих явищ, реалій, предметів, які вже застаріли, становлять пережиток минулого, використовують архаїзми.
Архаїзми (грец. агсґіаіоз — старий, давній) — застарілі слова, сполучення слів, морфологічні форми слів і синтаксичні конструкції, які належать до пасивної лексики, використовуються зрідка з певною стилістичною, функціонально-виражальною метою.
У минулому теперішні архаїзми (серед них і історизми) сприймались як неологізми, вживалися більш чи менш активно. З часом певні колишні реалії та їх назви вийшли з активного вжитку, почали забуватись. Однак здебільшого вони збереглися. На позначення цих реалій з’явились нові, сучасні назви. Часто вони співіснують з колишніми, власне архаїзмами, які використовують зі стилістичною метою — для створення історичного мовного колориту.
Найчастіше виділяють такі групи архаїзмів (власне архаїзмів):
— лексичні архаїзми. Це різнокореневі застарілі слова-синоніми, які вже витіснено з ужитку: ланіти — щоки, десниця — права рука, грядущий — майбутній, ректи — говорити.
— словотвірні архаїзми: вой — воїн, велій — великий, миса — миска, пребути — бути.
— морфологічні архаїзми: гортанію — гортанню, паде — впаде.
— фонетичні архаїзми: вольний — вільний, глас — голос, піїт — поет, вражий — ворожий, сей — ц