Я шаную свою рідну мову. Вона для мене – скарбниця нових слів, гарних виразів, мудрих висловлювань. Я вчуся жити та пізнавати світ за її до Тому я добре ставлюся до своєї рідної мови та хотів би дбати про неї теж. Адже вона дарує меня багато зі своїх надбань.
Звичайно, я можу небагато, оскільки я лише одна людина серед мільйонів. Але все одно слід піклуватися про мову щодня. Я думаю, найкраще для мови – це розмовляти нею. Адже вона має жити та розвиватися. Мова, якою не говорять, поступово щезає. Але розмовляти треба теж не будь-як, а правильно.
Спілкуватися з іншими людьми слід грамотно, правильно будувати речення. Не слід вживати лайливі слова, тому що це засмічує мову. Ще варто обмежити вживання жаргонізмів, сленгу, інакше мова стане примітивною.
Також велика кількість іноземних слів у мові «ріже вухо», робить її якоюсь недоладною. Якщо вживати в мовленні половину іншомовних слів, наприклад, русизмів, то буде суржик. На жаль, зараз мало хто дбає про чистоту свого мовлення. Тому кажуть, що суржик в Україні вже перетворився на окрему мову.
Варто також навчитися писати рідною мовою грамотно, без помилок. Треба багато читати рідною мовою, щоб дізнаватися нові слова та знати своїх письменників та поетів. Цікаві книжки можна рекомендувати тим, в кого рідна мова - інша, але хто вивчає нашу мову як другу.
Свою мову треба добре знати – це набільше, що можна для неї зробити. Її не треба нав’язувати. Але треба завжди бути готовим показати її іншим людям у всьому її багатстві та красі.
Лісова пустунка Якось влітку ми з татом пішли у ліс по гриби. Довго ми ходили лісом і раптом я почув стрекіт - спочатку з одного боку, а потім з іншого. "Хто це стрекоче?" - спитав я у тата. "Хось жартує над нами!". Тато посміхнувся і сказав: "Це руда пустунка-білочка. Ось вона, дивись!". І тут я побачив білку, яка сиділа на гілці сосни і стрекотала. Ми пригостили лісову пустунку горішками, поклавши їх на землю. Білочка хутко перетаскала горіхи у свою домівку, а потім підійшла до нас, щось прострекотала і побігла геть. Мабуть, так вона подякувала нам.
Я шаную свою рідну мову. Вона для мене – скарбниця нових слів, гарних виразів, мудрих висловлювань. Я вчуся жити та пізнавати світ за її до Тому я добре ставлюся до своєї рідної мови та хотів би дбати про неї теж. Адже вона дарує меня багато зі своїх надбань.
Звичайно, я можу небагато, оскільки я лише одна людина серед мільйонів. Але все одно слід піклуватися про мову щодня. Я думаю, найкраще для мови – це розмовляти нею. Адже вона має жити та розвиватися. Мова, якою не говорять, поступово щезає. Але розмовляти треба теж не будь-як, а правильно.
Спілкуватися з іншими людьми слід грамотно, правильно будувати речення. Не слід вживати лайливі слова, тому що це засмічує мову. Ще варто обмежити вживання жаргонізмів, сленгу, інакше мова стане примітивною.
Також велика кількість іноземних слів у мові «ріже вухо», робить її якоюсь недоладною. Якщо вживати в мовленні половину іншомовних слів, наприклад, русизмів, то буде суржик. На жаль, зараз мало хто дбає про чистоту свого мовлення. Тому кажуть, що суржик в Україні вже перетворився на окрему мову.
Варто також навчитися писати рідною мовою грамотно, без помилок. Треба багато читати рідною мовою, щоб дізнаватися нові слова та знати своїх письменників та поетів. Цікаві книжки можна рекомендувати тим, в кого рідна мова - інша, але хто вивчає нашу мову як другу.
Свою мову треба добре знати – це набільше, що можна для неї зробити. Її не треба нав’язувати. Але треба завжди бути готовим показати її іншим людям у всьому її багатстві та красі.
Якось влітку ми з татом пішли у ліс по гриби. Довго ми ходили лісом і раптом я почув стрекіт - спочатку з одного боку, а потім з іншого. "Хто це стрекоче?" - спитав я у тата. "Хось жартує над нами!". Тато посміхнувся і сказав: "Це руда пустунка-білочка. Ось вона, дивись!". І тут я побачив білку, яка сиділа на гілці сосни і стрекотала. Ми пригостили лісову пустунку горішками, поклавши їх на землю. Білочка хутко перетаскала горіхи у свою домівку, а потім підійшла до нас, щось прострекотала і побігла геть. Мабуть, так вона подякувала нам.