Мова - найбільший духовний скарб, у якому виявляє себе творцем ,передає нащадкам свій досвід і мудрість, пер.е.моги і славу, культуру і традиції ,думи і сподіван.н.я. Рідним словом народ збагачує також світову кул.ь.туру. Слово наше — повнокровне життя, невм.и.руще дж.е.рело поступу. З ць..ого невичерпного джерела мовець здобуває не тільки знан.н.я про навкол.и.шній світ, а й морал.ь.ні й ест.е.тичні оцінки та уподобання народу. Українс.ь.кий народ творив свою мову упродовж віків,заносячи до мовної скарбниці добірний н.е.ктар слова, невтомно запалював у слові незгасний вогонь думки і почут..тя ,вічніст.ь. праці і мрії. Колективна пам'ять народу-творця бер..еже слово, а в н.ь.ому - і своє бе.з.смертя. У слові рідної мови захована немовби якась таємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну мелодію мови і називає щось зрозуміле всім. І не тільки називає, а й передає найтонші відтінки переживань і мислі. Мова — дивосвіт, духовна планета,на якій живе виплекана людиною незліченна кількість слів.
В українському національному одязі відображено його магічна сутність. Здавна українці вважали, що одяг людини захищає від впливів зовнішнього середовища не тільки холоду вологи,вітру, а й від злих духів і зурочення. Роль оберега відігравала вишивка. Недарма вважається, що вишивка - класичний вид українського народного мистецтва. Вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування й занепаду. Це давня українська традиція - протистояти злу красую. Ось що спонукало довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі й своїм рідним коханим, вкладаючи у вишиті узори найщиріщі найпотаємніщі мрії і почуття. Саме так магічне значення речей перетворювалося на естетичне. Нажаль втрачено багато старовинних орнаментів, які віками передавалися з роду в рід, як магічні захисні обереги. Кружечки, зубці, румби, хвильки, сосонки давніх орнаментів дещо більше ніж просто узори. Ці знаки символізували зображення землі і води, людей і тварин, птахів і рослин. Наприклад, ромбічні узори землеробських племен трипільської культури були символами родючості.
Мова - найбільший духовний скарб, у якому виявляє себе творцем ,передає нащадкам свій досвід і мудрість, пер.е.моги і славу, культуру і традиції ,думи і сподіван.н.я. Рідним словом народ збагачує також світову кул.ь.туру. Слово наше — повнокровне життя, невм.и.руще дж.е.рело поступу. З ць..ого невичерпного джерела мовець здобуває не тільки знан.н.я про навкол.и.шній світ, а й морал.ь.ні й ест.е.тичні оцінки та уподобання народу. Українс.ь.кий народ творив свою мову упродовж віків,заносячи до мовної скарбниці добірний н.е.ктар слова, невтомно запалював у слові незгасний вогонь думки і почут..тя ,вічніст.ь. праці і мрії. Колективна пам'ять народу-творця бер..еже слово, а в н.ь.ому - і своє бе.з.смертя. У слові рідної мови захована немовби якась таємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну мелодію мови і називає щось зрозуміле всім. І не тільки називає, а й передає найтонші відтінки переживань і мислі. Мова — дивосвіт, духовна планета,на якій живе виплекана людиною незліченна кількість слів.
Объяснение:
В українському національному одязі відображено його магічна сутність. Здавна українці вважали, що одяг людини захищає від впливів зовнішнього середовища не тільки холоду вологи,вітру, а й від злих духів і зурочення. Роль оберега відігравала вишивка. Недарма вважається, що вишивка - класичний вид українського народного мистецтва. Вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування й занепаду. Це давня українська традиція - протистояти злу красую. Ось що спонукало довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі й своїм рідним коханим, вкладаючи у вишиті узори найщиріщі найпотаємніщі мрії і почуття. Саме так магічне значення речей перетворювалося на естетичне. Нажаль втрачено багато старовинних орнаментів, які віками передавалися з роду в рід, як магічні захисні обереги. Кружечки, зубці, румби, хвильки, сосонки давніх орнаментів дещо більше ніж просто узори. Ці знаки символізували зображення землі і води, людей і тварин, птахів і рослин. Наприклад, ромбічні узори землеробських племен трипільської культури були символами родючості.