- Дібрати до тексту заголовок. Усно переказати текст за планом ( план в кінці тексту). Є така притча. Повінь на Закарпатті. Чоловік прокинувся у своїй хаті тоді, коли вода сягнула печі, де він міцно спав. Поліз на горище, вибрався на дах. Почав благати Бога: “Господи милостивий і милосердний, порятуй мене!” Підпливли рятувальники на човні. – Дядьку, перелізайте в човна! – Я почекаю, мене Бог порятує. Вода прибуває. Чоловік молиться. Вдруге й утретє підпливали рятувальники, але він знову відмовився. Врешті вода сягнула горла, рота, очей. Утонув. Коли його душа постала перед Богом, вона спитала: – Чому Ти не врятував мене? – Я тричі хотів тебе порятувати, посилаючи човна, – відповів Бог. – Ти відхилив мою поміч. Ця притча стосується й нашої Вітчизни. Господь подав Україні свого рятівного човна. Мусимо пам’ятати: Бог прихильний-таки до України й українців. Адже наперекір багатьом трагедіям і потрясінням ми збереглися як повноцінний і самобутній народ, а не якесь напівзабуте плем’я. Після багатьох воєн у нас збереглися Софія і Києво-Печерська лавра, збереглося багато давніх ікон, наділених чудодійною силою. Ми маємо сотні тисяч унікальних пісень, неповторне мистецтво писанкарства, вишивання, різьблення, дерев’яної архітектури, народного живопису. Маємо рідкісної енергетики і веселого зухвальства народні танці. Маємо мудрий і делікатний гумор. Маємо свою оригінальну культуру. Отже, маємо Душу. Її не заперечить ніхто. Найлютіший наш ворог не заперечить! (За В. Яворівським; 200 І. Притча про потопельника.) ПЛАН 1.Вода сягнула печі. 2. Молитва про порятунок. 3. Рятувальники на човні. 4. “Мене порятує Бог”. 5. Ще дві марні спроби рятувальників. ІІ. Притча стосується й України . ІІІ. Українці збереглися як повноцінний наро. ІV. Збереглися храми й ікони. V. Маємо неповторне мистецтво, оригінальну культуру. VІ. Ніхто не заперечить, що ми маємо Душу.)
ответ:
у людини безліч чеснот: доброта, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити і багато інших. і усі вони засновані на любові людини до людини. і є ще така щиросердечна якість, як милосердя. і воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське крилате висловлення «людина людині вовк». але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. для того щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. потрібно бути щирим гуманістом. тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до поваленого ворога. та й зараз, на мій погляд, милосердя — це прояв великодушності до того, до кого не хочеться його проявляти.
легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. легко бути добрим, молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. і як же важко утриматися від того, щоб не «добити», не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. і ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за . адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. а може зненавидить, хто знає.
важко тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй і або твбїй поблажливості. іноді бути милосердним нестерпно важко. і, зрозуміло, це дано не кожному. і мені навіть здається — тільки обраним.