Далеко від рідної землі а. лісовська виявила риси характеру, притаманні українцям. на недосяжну, здається, висоту вона зійшла завдяки винятковій силі волі, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею (працьовитість - одна з найвиразніших рис українці літературному й музичному обдарованню. майже сорок років роксолана потрясала безмежну османську імперію і всю європу. це був її тріумф. вона вела боротьбу за свою особистість, свою гідність, свою волю і духовно винищила в ній перемогу. це стало можливим тільки тому, що її боротьбу живила любов до рідного краю, надія на неї. любов і надія стали тим порогом, що вберігав її особистість, не дав їй бути поглинутою османським . розумом, усіма можливими силами й засобами вона вела щоденну багатолітню, духовно виснажену боротьбу, звертаючи свої погляди в бік україни, з постійною думою про їй. на мою думку, настя любила свою країну,булла вірною їй до останнього,захищала її все життя – а це чарівна, вірна любов до свого рідного краю. італійський (венецький) посол, котрий бачив роксоляну як султанку, зазначив, що та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна. та кожний має своє поняття про красу. портрет роксоляни, котрий знаходиться в нашому національному музеї у львові роботи італійського майстра, вказує, на мою думку, що вона була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду,- така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет. крім цього прегарного портрета роксоляни, бачив я ще один, роботи німецького артиста, на котрім крісла й буквально весь її одяг висаджені великими перлами. в нашому національному музеї два її портрети». блискуча роксолана, прозвана в народі “смішлива пані”, нарівні з чоловіком, сулейманом ii пишним, стала повноправною володаркою османської імперії. до речі, наближені султана всією душею полюбили свою пані. вона наділила новими привілеями яничарів і багаторазово збільшила їм платню.
Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.
