ДЕНДРОПАРК «СОФІЇВКА» У 1796 році Станіслав Потоцький заклав у місті Умані на Черкащині прекрасний парк на прохання своєї дружини Софії і назвав його на честь. Свої плани подружжя Потоцьких утілювало десять років, але сам засновник не дожив до повного розквіту цього райського куточка.
Тут гармонійно поєднано місцеві й екзотичні рослини, мармурові скульптури, гроти, фонтани, ставки. За задумом автора, чарівний парк мав бути втіленням античної міфології. З міфу про троянців з'явився водограй «Змія», а джерело «Натхнення» нібито утворилося від удару копита крилатого коня Пегаса. У «Софіївці» тече підземна річка Ахеронт.
Упродовж року приїжджають екскурсанти подивитися на цей дивовижний витвір людини, любові та природи. Але найбільше туристи відвідують «Софіївку» восени, коли листя полум'яніє жовтогарячими, багряними та золотисто-коричне- вими кольорами (3 довідника).

Випишіть складні речення та підкресліть у них граматичні основи. За до - Гою яких сполучників з'єднано частини цих речень? Обгрунтуйте розділові знаки.

Гроші просто папірці,але такі всемогутні є люди, які мають дуже багато грошей. Їм здається, що вони можуть купити все. І дійсно, у них є прекрасні квартири або навіть будинки, вони їздять на красивих машинах, на них дорогий одяг, багато ювелірних прикрас. Здавалося б, живи й радій. Але не дарма існує вислів "Щастя за гроші не купиш"-щастя це коли ти здоровий,твоя сім*я здорова,тому що здоров*я його теж не можна купити.Коли в тебе є вірні друзі,які тобі завжди до У деяких випадках за гроші не можна купити й найголовнішого – життя. Нерідко доводиться чути про смерті відомих і дуже багатих людей. Їхні величезні статки не змогли подарувати їм вічного життя.Коли людина має багато грошей то її легко кажучи не дуже полюбляють люди.Так як за гроші не можна купити душу,за гроші ти не зможеш навитися взаєморозумінню,та щедрісті.

З давніх часів і у всіх народів найбільшою святістю був хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо.
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури.
Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі. http://ukrtvory.ru/tvori-pro-xlib.html