-Я б хотів би потрапити в місто же живуть лише діти -Ти що, там взагалі нічого цікавого, ніхто нічого незнає... -Що? Ти пам'ятаєш наші дитячі роки. У нас було багато ігор. Ми раділи життю з усього. Ми могли радіти навіть з пальця. -Частково так, але ти незнаешь того що зараз. -А зараз мені потрібно кожен день ходити на роботу. -А тоді тобі треба було ходити в школу. Щось з тобою не те... -Мабуть кожен дорослий хоче потрапити в це місто, і побути дитиною. -Хоча ти правий. Цього хочуть усі дорослі. Але на жаль наврядчи це здійсниться. -Ну так...
"Трагедія любові і занепад людськості" за оповіданням "Каторжна".
Митець слова Борис Грінченко відомий кожному українцю як автор одного з найкращих словників української мови, письменник, перу якого належить низка блискучих перлин вітчизняної поезії і прози. В коротких, яскравих оповіданнях Грінченко змальовує долю українця через його важкі будні, що проходять у роботі "за шматок хліба", через голод і безправ'я, без будь-яких прикрас. Це картини убогості, відчаю і голоду, на тлі яких проступає народна душа, що з тихою надією дивиться в майбутнє. До саме таких відноситься і оповідання «Каторжна» .
Цікаво, що в тому самому словнику, що його уклав Б.Грінченко, слово «каторжний» трактується як той, який завдає шкоди, неприємності; поганий, лихий. Воно уживається як лайливе слово.
«Каторжна» - це оповідання-парадокс. Автор нам показує світ дівчини на ім*я Докія правдиво, але обмежується при цьому лише чорними та білими фарбами, тому що йдеться про відсутність любові, але надлишок жорстокості у цьому світі. У цьому оповіданні автор зумів вмістити все це, змалювавши нам нещасну, але гарну дівчину. Головну героїню всі, починаючи від рідного батька і закінчуючи ровесниками, вважали диким вовком, злою та поганою, тобто «каторжною», лише тому, що вона боялася, що вони її скривдять.
Коли Докія стала дорослою дівчиною, нічого не змінилося: так само ні з ким поговорити, ні до кого пригорнутися. Зрозуміло, що своїй першій любові, шахтарю Семену, вона віддалася всією душею. Але недовго тривало щастя: хлопець зрадив її. Зрадив, занапастив та знеславив. Ось у цьому й полягає трагедія самої Докії та занепад людськості у шахтаря Семена. «Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила! .. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!». Так Докія зневірилася у всьому людстві. І вона помстилася так, як цього вимагало її нещастя. Помстилася, зрештою, самій собі.
Автор стверджує, що доля дається не всім, особливо вона обходить тих, хто так її сильно бажає, хто бажає залишатися самим собою. Сенс цього твору глибший, ширший, складніший, ніж може здатися. Бо ж ми не знаємо, чому «каторжна» поводила себе так? Хіба хтось може зрозуміти її трагедію до кінця, не побувавши на її місці? Але є те, що ми стовідсотково можемо зробити ти.
«Каторжна» - це виклик до всього кращого, що живе в людині. До співчуття та любові, до людськості. Цей твір показує нам ясно, як важливо бути гуманним, добрим до інших, бо так можна врятувати чиєсь життя, не дозволити зневіритися у добрі та справедливості, врятувати чиюсь душу.
-Ти що, там взагалі нічого цікавого, ніхто нічого незнає...
-Що? Ти пам'ятаєш наші дитячі роки. У нас було багато ігор. Ми раділи життю з усього. Ми могли радіти навіть з пальця.
-Частково так, але ти незнаешь того що зараз.
-А зараз мені потрібно кожен день ходити на роботу.
-А тоді тобі треба було ходити в школу. Щось з тобою не те...
-Мабуть кожен дорослий хоче потрапити в це місто, і побути дитиною.
-Хоча ти правий. Цього хочуть усі дорослі. Але на жаль наврядчи це здійсниться.
-Ну так...
Митець слова Борис Грінченко відомий кожному українцю як автор одного з найкращих словників української мови, письменник, перу якого належить низка блискучих перлин вітчизняної поезії і прози. В коротких, яскравих оповіданнях Грінченко змальовує долю українця через його важкі будні, що проходять у роботі "за шматок хліба", через голод і безправ'я, без будь-яких прикрас. Це картини убогості, відчаю і голоду, на тлі яких проступає народна душа, що з тихою надією дивиться в майбутнє. До саме таких відноситься і оповідання «Каторжна» .
Цікаво, що в тому самому словнику, що його уклав Б.Грінченко, слово «каторжний» трактується як той, який завдає шкоди, неприємності; поганий, лихий. Воно уживається як лайливе слово.
«Каторжна» - це оповідання-парадокс. Автор нам показує світ дівчини на ім*я Докія правдиво, але обмежується при цьому лише чорними та білими фарбами, тому що йдеться про відсутність любові, але надлишок жорстокості у цьому світі. У цьому оповіданні автор зумів вмістити все це, змалювавши нам нещасну, але гарну дівчину. Головну героїню всі, починаючи від рідного батька і закінчуючи ровесниками, вважали диким вовком, злою та поганою, тобто «каторжною», лише тому, що вона боялася, що вони її скривдять.
Коли Докія стала дорослою дівчиною, нічого не змінилося: так само ні з ким поговорити, ні до кого пригорнутися. Зрозуміло, що своїй першій любові, шахтарю Семену, вона віддалася всією душею. Але недовго тривало щастя: хлопець зрадив її. Зрадив, занапастив та знеславив. Ось у цьому й полягає трагедія самої Докії та занепад людськості у шахтаря Семена. «Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила! .. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!». Так Докія зневірилася у всьому людстві. І вона помстилася так, як цього вимагало її нещастя. Помстилася, зрештою, самій собі.
Автор стверджує, що доля дається не всім, особливо вона обходить тих, хто так її сильно бажає, хто бажає залишатися самим собою. Сенс цього твору глибший, ширший, складніший, ніж може здатися. Бо ж ми не знаємо, чому «каторжна» поводила себе так? Хіба хтось може зрозуміти її трагедію до кінця, не побувавши на її місці? Але є те, що ми стовідсотково можемо зробити ти.
«Каторжна» - це виклик до всього кращого, що живе в людині. До співчуття та любові, до людськості. Цей твір показує нам ясно, як важливо бути гуманним, добрим до інших, бо так можна врятувати чиєсь життя, не дозволити зневіритися у добрі та справедливості, врятувати чиюсь душу.