Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розумiти, як поет ставився до своєï батькiвщини, як переживав за ïï сучасне i сподiвався на краще майбутнє. Саме такий твiр мiг з'явитися тодi, коли поет вiдчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навiть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться пiсля мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться моï думки, мрiï поколiнню прийдешньому? В багатьох своïх творах поет закликав землякiв боротися за волю, рiдну Украïну, але саме в цьому вiршi слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вiльною сiм'єю, з братерськими почуттями i свiтлим майбутнiм украïнського народу. Але спочатку потрiбно всiм встати на боротьбу за вiльне життя плiч-о-плiч: "Кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте".
А далi iнтонацiя поета змiнюється i стає печальною, тому що вiн прохає згадувати його в цiй вiльнiй сiм'ï "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навiть те мiсце, де хотiв би бути похованим. Рiдний Днiпро був згаданий невипадково, бо скiльки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Днiпр широкий...". Сумно i страшно автору за рiдну Украïну, де злиднi i бiднiсть спiвiснують з яскравою красою батькiвщини.
Але поет змiг перемогти свою хворобу i продовжити творити далi. Твiр назавжди залишився в серцi украïнського народу, а до того ж став народною пiснею. Мине ще багато рокiв до того часу, коли здiйсняться мрiï автора щодо вiльноï неньки Украïни. Багато письменникiв i поетiв будуть очiкувати на цю годину. Скiльки творчоï iнтелiгенцiï буде зiслано та розстрiляно тiльки за те, що писали i проголошували думки про незалежну Украïну! Але цей час настав. Зараз Украïна - вiльна й незалежна, здiйснилися мрiï Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне поколiння любити й оберiгати все те, що не змiг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вiрнi пам'ятi поета, згадуймо про тi часи, коли вiн мрiяв i заповiдав нам бути однiєю вiльною великою родиною.
гармонія людини і природи - велика духовна цінність. "якщо людина залежить від природи, то і природа від неї залежить: природа людину створила - людина її переробляє", - сказав французький письменник анатоль франс.
з самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. клімат, рельєф, - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися. природа таким чином впливала на становлення національного характеру.
ознакою здоров'я людини і природи є краса, гармонія, приємні пахощі, краєвиди. тому нас неприємно вражає, коли, мандруючи лісом, ми раптом натикаємося на залишки "цивілізації": пластикові пакети, посуд, ганчір"я, це безладдя псує красу, воно відбирає в людини те здоров"я, яке вона могла б отримати від здорової природи. природа дуже хвора, земля потребує твоєї, людино, турботи й заслуговує на твою любов.
Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розумiти, як поет ставився до своєï батькiвщини, як переживав за ïï сучасне i сподiвався на краще майбутнє. Саме такий твiр мiг з'явитися тодi, коли поет вiдчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навiть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться пiсля мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться моï думки, мрiï поколiнню прийдешньому? В багатьох своïх творах поет закликав землякiв боротися за волю, рiдну Украïну, але саме в цьому вiршi слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вiльною сiм'єю, з братерськими почуттями i свiтлим майбутнiм украïнського народу. Але спочатку потрiбно всiм встати на боротьбу за вiльне життя плiч-о-плiч: "Кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте".
А далi iнтонацiя поета змiнюється i стає печальною, тому що вiн прохає згадувати його в цiй вiльнiй сiм'ï "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навiть те мiсце, де хотiв би бути похованим. Рiдний Днiпро був згаданий невипадково, бо скiльки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Днiпр широкий...". Сумно i страшно автору за рiдну Украïну, де злиднi i бiднiсть спiвiснують з яскравою красою батькiвщини.
Але поет змiг перемогти свою хворобу i продовжити творити далi. Твiр назавжди залишився в серцi украïнського народу, а до того ж став народною пiснею. Мине ще багато рокiв до того часу, коли здiйсняться мрiï автора щодо вiльноï неньки Украïни. Багато письменникiв i поетiв будуть очiкувати на цю годину. Скiльки творчоï iнтелiгенцiï буде зiслано та розстрiляно тiльки за те, що писали i проголошували думки про незалежну Украïну! Але цей час настав. Зараз Украïна - вiльна й незалежна, здiйснилися мрiï Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне поколiння любити й оберiгати все те, що не змiг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вiрнi пам'ятi поета, згадуймо про тi часи, коли вiн мрiяв i заповiдав нам бути однiєю вiльною великою родиною.
Объяснение:
гармонія людини і природи - велика духовна цінність. "якщо людина залежить від природи, то і природа від неї залежить: природа людину створила - людина її переробляє", - сказав французький письменник анатоль франс.
з самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. клімат, рельєф, - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися. природа таким чином впливала на становлення національного характеру.
ознакою здоров'я людини і природи є краса, гармонія, приємні пахощі, краєвиди. тому нас неприємно вражає, коли, мандруючи лісом, ми раптом натикаємося на залишки "цивілізації": пластикові пакети, посуд, ганчір"я, це безладдя псує красу, воно відбирає в людини те здоров"я, яке вона могла б отримати від здорової природи. природа дуже хвора, земля потребує твоєї, людино, турботи й заслуговує на твою любов.