Дика груша облита білим молоком, і в тому пахучому білому молоці, що стиха піниться, бджоли неначе киплять, неначе варяться зі струнним оксамитовим гудінням.
У поданому реченні поєднуються такі типи зв'язку
безсполучниковий і сполучниковий
сурядний;
сполучниковий сурядний і підрядний;
безсполучниковий і сполучниковий
підрядний​

Слово... Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магія. І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкування, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. 
Щастя і горе, радість і смуток - усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові. 
"Яке щастя!" - і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного. Це все ще попереду, а сьогодні - зелений моріжок, лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину. 
"Яке там щастя!" - і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось... Рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї... Тепер ось - доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила. 
"А щоб тобі щастя не було!" - і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить зловісно й страшно. Найтемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх. 
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.

А й справді, душа болить за Україну! Українці – це народ, який протягом усіх віків боровся за свою незалежність. Наш народ протягом усієї гіркої історії постійно намагався боротися за своє право на вільну державу. Мужність і слава наших козаків ніколи не загине, ніколи не зітреться в пам`яті. В 1991 році Україна здобула свою незалежність, таку жадану для її мешканців. Та в нас постає питання: «Чому розвиток, культура, політика й доля самої країни пішли на вверх, а гіркими темпами скочуються до низу?» На превеликий жаль, становище в державі є дуже й дуже сумним. Я думаю, одною з основних проблем в Україні є те, що влада постійно опиняється не в тих руках. Політичні діячі і люди, від яких залежить становище держави більше звертають увагу на дрібні проблеми, аніж на реальні. Україна, зі своїм багатим рослинним і тваринним світом, надзвичайними морями, казковими горами й родючими чорноземами, у невмілих руках прирівнюється до країн третього світу. Як шкода, що кожен хоче загарбити все собі в кишеню. Україна, зі своєю славною історією, займає лише призові місця. Звісно, це все до болю іронічно звучить, але як сумно, коли народ настільки вже звик до цього ганебного становища, що легковажно ставиться до політиків, які знущаються над українською мовою й по суті, навіть не намагаються її вивчити. Кожен живе з цим і віджартовується : « Ну це ж Україна…» , « Ха-ха-ха, ну хтоб сумнівався ?» Наскільки ж сумно над цим гати.
Але я дуже люблю Україну! Для мене- це найкраща держава в світі. Я тут виросла і тут живу. З цим краєм пов`язані найтепліші думки та моменти мого життя. Дуже хотілося б від щирого серця побачити в майбутньому розвиток держави й мудрого провідника попереду. А поки що залишається лише надіятись і починати хоч якісь зміни вже з самого себе. Душа болить за рідну Батьківщину!