До кожного рядку написати вид односкладного речення. По селу застрибало відлуння цокоту сокири.
Навколо запахло чебрецем і м’ятою.
Напечемо солодкої цибулі, із підчеревини нашкваримо шкварок.
Передсвітанкова весняна тиша рідних полів.
Батьківщину і матір не вибирають.
У тихім сквері серед віт мармурова Венера.
Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.
У синіх відрах листя лопушине.
Твої спогади світлі, але щемливі.
За вікном жоржини й чорнобривці.
Бережи честь змолоду.
Ночвами моря не перепливеш.
Лупайте сю скалу!
Поспішайте творити добро!
Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.
Батьків не вибирають.
Нарешті ремонтують магістраль.
Правди не сховаєш.
Коней на переправі не міняють.
З двох бід вибирають меншу.
День народження святкуватиму пізніше.
Правда неправду перетягне.
Немає пісні без любові.
Держи кишеню і уста замкненими.
Спинися, мить, зіграй сонату вічну!
Весна, і смерть, і світле воскресіння.
По радіо повідомляють про нельотну погоду.
Семеро одного не ждуть.
Дарованому коневі в зуби не дивляться.
Незабаром має світати.
долю, але він завжди знаходив сили, щоб подолати їх.
А що було б, якби всі українці були як одна сім'я? Мабуть, тоді наша країна була б міцною,
згуртованою, розвиненою, стояла б на одному рівні з передовими європейськими державами.
Кожен українець турбувався б про стабільність своєї Батьківщини, адже в сім'ї кожен піклується про добробут всієї ї родини.
Покращали б умови життя. В країні не було б жебраків, безхатченків, українці не виїздили б за кордон в пошуках роботи. Всі б працювали для розвитку своєї країни, бо кожен відчував підтримку іншого.
Стало б чистіше навколишнє середовище. Ми б забули про екологічні проблеми, перестали хворіти, більше посміхались один одному.
Отже, якби українці були як одна сім'я, то наша країна стала б країною-садом.