Ігор був добрим, розумним і доброзичливим хлопцем. Тому те, що він побачив у сусідському дворі, коли приїхав з міста до тітки Олі, дуже схвилювало й обурило його: "Рудий хлопець такого ж віку, як і він сам, стьобав лозиною рябе цуценя, тягаючи його по саду за шнурок". Хлопчикові шкода стало цуценяти, і він обміняв його на свої іграшки. Тимко, колишній власник цуценяти, уважав Ігоря дурнем, але після розмови з ним зрозумів, що той хоча й був міським жителем, добре розумів природу та знався на різних прикметах. Цуценя Ігор полюбив одразу всім серцем: нагодував його молоком, зробив для нього хатку, трави намостив, щоб м'яко було спати песикові, А кличку дав йому Вірний, адже "він не раз чув від батька, що собака – вірний друг людини".Через два тижні собача не можна було впізнати: "Шерсть на ньому блищала, лапи вирівнялися, стали пружні та рівні". Тепер вони, як справжні друзі, разом гралися в м'яча, плавали, ходили до лісу й навіть у крамницю. Песик був дуже розумний і слухняний, любив свого хазяїна, та й Ігор прикипів до нього всім серцем. Дуже хлопець переживав, коли його друг захворів, був журний і тихий. Бачачи таку любов свого сина до песика, мати попередила Ігоря: "Невже ти думаєш, що я візьму твоє цуценя в місто? Краще відвикай од нього або віддай комусь".Сподобався Вірний і батькові Ігоря, бо песик був дуже розумний, кмітливий і сміливий. А Тимко заздрив хлопцев гаючи через паркан за Вірним і не розуміючи, чому його Тарзан "завжди опускав хвоста, не вмів плавати й ніяк не міг зіп'ятись на задні лапи". І як він міг проґавити такого гарного собаку? А секрет був зовсім простий: треба було любити своє цуценя, що й робив Ігор, а Вірний відповідав йому взаємністю. Тимка ж песик не любив і на його вмовляння не піддавався.Але ось настав час від'їзду Ігоря до міста: дуже важко йому було прощатися із собакою, серце стукотіло, а в душі пекло вогнем. Як залишити друга? Та батьки не хотіли брати песика в місто. Але коли машина вже поїхала, Вірний вихором полетів з тітчиного двору: "Він щодуху мчав вулицею, нюхаючи землю, де ще залишилися сліди машини". А Ігор сидів у машині та гірко плакав, батьки були занепокоєні. Аж раптом хлопчик побачив Вірного, який летів шляхом: "...Він мчав уперед, до машини, яка зупинилася посеред дороги, до машини, яку він так довго доганяв і яка везла найкращу у світі людину – Ігоря!"
Природу легко обібрати, якщо ти маєш думку ката. Природа не може покарати того, хто їй шкодить, вона мовчки страждає. Але не слід забувати, що ми всі живемо на єдиній планеті, яка є нашим спільним домом. Навіщо ж смітити там, де живеш? Чи приємно жити серед власного сміття?
Давайте згадаємо, як виглядає наш міський пляж. Навесні його поприбирали комунальні служби, і там було доволі чисто. А потім прийшло літо... Хотілося б подивитися у вічі людям, що перетворили гарне місце, де було так приємно відпочивати, на смітник. Хотілося б спитати їх: невже вам так подобається сидіти серед сміття? І якщо так, може ви і не люди зовсім, а свині?
А які свині запаскудили ставочок у нашому парку? Раніше там плавали качки та лебіді, а тепер тільки пляшки плавають. Повсюди папірці, пластикові пакети та інше сміття. Гірко та огидно на це дивитися.
Шкода, що у таких людей-свиней обличчя не перетвоюються на свинячі рила. Так було б гарно іх відрізняти від нормальних людей. Залишив купу сміття після себе - хвіст виріс. Розбив скляну пляшанку, залишивши гострі уламки скла у траві - п'ятак прорізався. А так єдина надія - на людську совість. І, як життя свідчить, слабка...
Давайте згадаємо, як виглядає наш міський пляж. Навесні його поприбирали комунальні служби, і там було доволі чисто. А потім прийшло літо... Хотілося б подивитися у вічі людям, що перетворили гарне місце, де було так приємно відпочивати, на смітник. Хотілося б спитати їх: невже вам так подобається сидіти серед сміття? І якщо так, може ви і не люди зовсім, а свині?
А які свині запаскудили ставочок у нашому парку? Раніше там плавали качки та лебіді, а тепер тільки пляшки плавають. Повсюди папірці, пластикові пакети та інше сміття. Гірко та огидно на це дивитися.
Шкода, що у таких людей-свиней обличчя не перетвоюються на свинячі рила. Так було б гарно іх відрізняти від нормальних людей. Залишив купу сміття після себе - хвіст виріс. Розбив скляну пляшанку, залишивши гострі уламки скла у траві - п'ятак прорізався. А так єдина надія - на людську совість. І, як життя свідчить, слабка...