Герой вірша Т. Шевченка "Думка" залишив удома стареньких батьків, кохану дівчину. Він сподівався, що на чужині знайде кращу долю. Тяжке життя змусило його перебратися на інший берег синього моря. Хоча внутрішній голос підказував:
На чужині не ті люди,
Тяжко з ними жити.
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
Герой вірша "Думка" — не одинокий у своїх стражданнях. Після того як Катерина II знищила Запорозьку Січ, козаки розбрелися по світу у пошуках кращої долі. Багато їх загинуло на чужині. Дехто пустив коріння у чужих краях. Однак всі вони сумували за степами, за Дніпром і за козацтвом.
У Т. Шевченка козак не знайшов свою долю за синім морем. Знайшов він горе і розчарування. Згорьований, сидить він на іншому березі синього моря і з сумом проводжає ключі журавлів, які летять до рідного дому:
А журавлі летять собі
На той бік ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Гіркоту роздумів козака підсилює образ моря. Воно грає собі, а синій колір підкреслює холодну байдужість і безнадійність. Ось і Дніпрова вода впадає у Чорне море, наче в бездонну прірву, звідки немає вороття. Як немає вороття до рідного дому знедоленій людині. Адже шляхи повернення на батьківщину "заросли тернами".
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
Объяснение:
Герой вірша Т. Шевченка "Думка" залишив удома стареньких батьків, кохану дівчину. Він сподівався, що на чужині знайде кращу долю. Тяжке життя змусило його перебратися на інший берег синього моря. Хоча внутрішній голос підказував:
На чужині не ті люди,
Тяжко з ними жити.
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
Герой вірша "Думка" — не одинокий у своїх стражданнях. Після того як Катерина II знищила Запорозьку Січ, козаки розбрелися по світу у пошуках кращої долі. Багато їх загинуло на чужині. Дехто пустив коріння у чужих краях. Однак всі вони сумували за степами, за Дніпром і за козацтвом.
У Т. Шевченка козак не знайшов свою долю за синім морем. Знайшов він горе і розчарування. Згорьований, сидить він на іншому березі синього моря і з сумом проводжає ключі журавлів, які летять до рідного дому:
А журавлі летять собі
На той бік ключами.
Плаче козак — шляхи биті
Заросли тернами.
Гіркоту роздумів козака підсилює образ моря. Воно грає собі, а синій колір підкреслює холодну байдужість і безнадійність. Ось і Дніпрова вода впадає у Чорне море, наче в бездонну прірву, звідки немає вороття. Як немає вороття до рідного дому знедоленій людині. Адже шляхи повернення на батьківщину "заросли тернами".
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…
Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tvoyi-listi-zavzhdi-pahnut-ziv-yalimi-troyandami-analiz