ДО ТЬ БУДЬ ЛАСКА!!
Складіть стислий переказ тексту «у степу» 8 клас
з першої хвилини шевченко відчував себе в солдатському строю. усе його єство протестувало проти цього насильства, безглуздого фізичного виснажування. цей внутрішній опір підсвідомо надавав його рухам незграбності.муштра тривала добрих дві години. потім було навчання. шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й збирати її. після цього –знову муштра. по тому довелося задихатися від смороду в розпеченій сонцем казармі. махорковий дим їв горло й очі. боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. в душі бився розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й духовне отупіння. спливав день за днем, і кожен з них був точним повторенням минулого. і ось прийшла неділя. як завжди, вранці розбудив його барабан. як завжди, вивели солдатів на перевірку. після сніданку їх повели до церкви, а потім усі розійшлися хто куди. шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою сміттям. пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські будиночки. далі пішли дерев’яні, потемнілі від часу хати уральських козаків. ще далі –жалюгідні подоби людського житла, непобілені, обмазані глиною. їхні низенькі пласкі дахи були на рівні людського зросту, а вікна біля самої землі.вийшовши нарешті з орська, шевченко крутим берегом збіг до уралу. він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений у свої невеселі думи. річка крутим звивом повернула убік, а кобзар все йшов і йшов. врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима. неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. тихо й порожньо було тут, ані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка. один! один! не існує гіршої муки для митця, ніж бути позбавленим змоги
у розпачі впав він обличчям у траву і розридався. розпач наче танув у сльозах і відступав од душі. поступовозамість одчаю душа його сповнювалась рішучістю. шевченко звівся на ноги. погляд його став твердим. розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин. у казармі було майже порожньо. шевченко відчинив свою шафу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали. там, на березі тихої орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький вірш
Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимiрний! Кожен iз нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Нi! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам У дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливоï чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
1) В розглянутому афоризмі звучить щось і більш тонке, саме, що -
Зацікавленість в ясному розумінні сама собою передбачає зацікавленість в ясних (тобто точних) формулюваннях. Тому що, говорячи взагалі, це фактично одне і те ж: зрозуміти - значить сформулювати.
2) Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.