Http://www.uatvory.ru/2016/04/tvir-na-temu-juttya-ce-vje-schastia.html Життя - це вже щастя? Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі... Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу. На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. Думайте. Поки ще є час. Думайте...
1. Моє місто має назву Одесса. 2.До XVI століття Одеса мала назву Кочубіїв, а до 1795 року — Хаджибе́й, що з османської — той, що побував у Мецці. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського, це пов'язано з іменем польського шляхтича Кочуби Якушинського. Уперше назва Одеса з'явилася 10 (21) січня 1795 року[8]. Назва може бути пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с (нині встановлено, що колонія знаходиться на місці міста Варна). Наприкінці XVIII століття була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь,Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa)[9].Місто має багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама»[10], що має жаргонне походження і є скороченням від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра»[11] (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору»[12] тощо. 3. Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північноїта Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським,Овідіопольським та Комінтернівським районами. Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км²[1], густота населення — 6240,7 осіб/км²[2]. Джерела питної води на території міста нині — це бюветні комплекси, а також централізоване постачання водою[ru] Одеси та прилеглих околиць, що здійснюється з річки Дністер по 40-кілометровомуводогіну через водозабір в місті Біляївка[17]. Поблизу міста знаходяться три великих лимани:Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.
Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне».[18]Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метри нижче рівня моря).
4.Цього незнаю. Не живу в Одессі та ніколи там не була.
Життя - це вже щастя? Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі... Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу. На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. Думайте. Поки ще є час. Думайте...
2.До XVI століття Одеса мала назву Кочубіїв, а до 1795 року — Хаджибе́й, що з османської — той, що побував у Мецці. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор'я перейшло під владу Великого князівства Литовського, це пов'язано з іменем польського шляхтича Кочуби Якушинського. Уперше назва Одеса з'явилася 10 (21) січня 1795 року[8]. Назва може бути пов'язана з давньогрецькою колонією Одессо́с (нині встановлено, що колонія знаходиться на місці міста Варна). Наприкінці XVIII століття була традиція називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь,Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо). Є також інша версія про те, що назва «Одеса» пішла від санскритського Godesha (або Godesa)[9].Місто має багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама»[10], що має жаргонне походження і є скороченням від «Одеса-мама, Ростов-папа». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра»[11] (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; «Північна Пальміра» — Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору»[12] тощо.
3. Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північноїта Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським,Овідіопольським та Комінтернівським районами. Місто знаходиться у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км²[1], густота населення — 6240,7 осіб/км²[2]. Джерела питної води на території міста нині — це бюветні комплекси, а також централізоване постачання водою[ru] Одеси та прилеглих околиць, що здійснюється з річки Дністер по 40-кілометровомуводогіну через водозабір в місті Біляївка[17]. Поблизу міста знаходяться три великих лимани:Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.
Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне».[18]Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метри нижче рівня моря).
4.Цього незнаю. Не живу в Одессі та ніколи там не була.
5. Це вже твій власний висновок.