До ть будьласка: Скласти текст рекламного буклета молодіжного вбрання з використанням прислівникових сполук до лиця, до смаку, не до речі, не до вподоби, на вибір, в міру
Нарешті настала білосніжна зима. Випав уже не перший сніг. Він окутав землю надійним покривало. Воно не розтане швидко. Сонце вже не гріє своїм промінням. Але сьогодні напрочуд сонячно, адже воно усміхається. Сніг виблискує і переливається яскравим світлом під його промінням. Біля людських осель юрмляться снігурі, горобці та синички в пошуках поживи.
Дуже весело дітворі. Вони летять на санчатах із гірки чи прокладають лижню на білому сніговому покривалі. Зима загартовує.
Зимовий день сьогодні видався дуже холодним. Навкруги усе біле. За вікном мете хуртовина. Завиває своїм одноманітним шумом. Замітає поодиноких перехожих пронизливим холодом. Пташки туляться докупи, щоб зігрітися. У такий зимовий день не покатаєшся на санчатах чи лижах з друзями.
Згаяний час то втрачений час. Його не можна зважити або покласти в кишеню, виміряти лінійкою або загорнути в газету. Іноді його катастрофічно не вистачає, руйнуються наші плани, і важкий прес обставин деформує долі наших близьких і зовсім сторонніх для нас людей Але іноді буває й так, що його надлишок змушує нас думати про те, як би швидше позбутися від нього. Так, мова йде про час.
Все в нашому житті, кожен подих, має свою ціну. І розраховуватися доводиться не чимось матеріальним, а секундами і хвилинами нашого життя. Наприклад, відпрацювавши робочий день, ми отримуємо за нього зарплату. Але подумайте про те, що за ці гроші ми заплатили 7-8 годинами нашого життя. Коли ми на зупинці чекаємо трамвая – це теж коштує кілька хвилин нашого життя. І хвилини, перетікаючи в години, складають дні, місяці, роки. Куди ж іде те, що кожному з нас дається тільки раз?
Якось раз людина, отримавши зарплату і радісно стискаючи в кишені пачку грошей, зайшла на базар. Купуючи то подарунок для дружини, то необхідні продукти, вона щедро розплачувалася з продавцями. Так було до тих пір, поки опустивши руку в кишеню, людина замість товстої пачки намацала всього один папірець і кілька дрібних монет.
Чи не схоже це на наше необережне поводження з часом? Коли ми молоді, нам здається що старість ще так далеко. А літня людина лише дивується, куди ж поділася та маса років, яка ще вчора здавалася такою нескінченною. Як же швидко розчинилася вона у вирі життя .
У чому ж сенс життя? На що має бути витрачено мій час? Люди часто самі собі та іншим задають подібні питання. Які ж справи мають цінність і на що в першу чергу має бути направлено мою увагу? Для чого кожен з нас має обмежений і дуже цінний запас часу?
Подивіться на дію часу в навколишньому світі, в людях, та й у нас самих. Чи не складається у вас враження, що вплив часу на все, що оточує нас, виявляється досить руйнівним? Маючи безперечну цінність, час все ж покриває зморшками наші обличчя, забирає силу, білої хуртовиною посипає наші голови. Могутні жорна часу руйнують будинки і міста, перемелюють камені і творіння давніх скульпторів, висушують річки, засипають піском родючі землі. Та й чи є що на землі, що може протистояти натиску настільки могутньою сили?
Якби у нас була можливість створювати речі, що не підвладні потоку часу? Напевно, скульптор, який створює пам’ятник, над яким не владний час, буде надавати своїй роботі величезне значення і направить на неї куди більше сил, ніж на ту, яка через 100, 200 або 1000 років буде розчавлена невблаганним пресом століть. Напевно, і всі ми віддали б перевагу саме такій роботі. Навіщо будувати будинок, який через кілька років потрібно буде ремонтувати, якщо можна побудувати такий, що буде стояти не тільки 100 років, але і наші далекі нащадки зможуть постійно користуватися його затишком, не ремонтуючи? Так чи є на землі можливість докласти свої сили до такого будівництва?
Відповідь на це питання здається нам однозначним. Але все ж таки, не дивлячись на безнадійність і відчай, які здатні навіяти нам руйнівні сили, ці сили приводяться в рух часом. І просто треба завжди пам’ятати, що згаяний час – то втрачений скарб, найцінніше, що е у нашому житті.
Нарешті настала білосніжна зима. Випав уже не перший сніг. Він окутав землю надійним покривало. Воно не розтане швидко. Сонце вже не гріє своїм промінням. Але сьогодні напрочуд сонячно, адже воно усміхається. Сніг виблискує і переливається яскравим світлом під його промінням. Біля людських осель юрмляться снігурі, горобці та синички в пошуках поживи.
Дуже весело дітворі. Вони летять на санчатах із гірки чи прокладають лижню на білому сніговому покривалі. Зима загартовує.
Зимовий день сьогодні видався дуже холодним. Навкруги усе біле. За вікном мете хуртовина. Завиває своїм одноманітним шумом. Замітає поодиноких перехожих пронизливим холодом. Пташки туляться докупи, щоб зігрітися. У такий зимовий день не покатаєшся на санчатах чи лижах з друзями.
Згаяний час то втрачений час. Його не можна зважити або покласти в кишеню, виміряти лінійкою або загорнути в газету. Іноді його катастрофічно не вистачає, руйнуються наші плани, і важкий прес обставин деформує долі наших близьких і зовсім сторонніх для нас людей Але іноді буває й так, що його надлишок змушує нас думати про те, як би швидше позбутися від нього. Так, мова йде про час.
Все в нашому житті, кожен подих, має свою ціну. І розраховуватися доводиться не чимось матеріальним, а секундами і хвилинами нашого життя. Наприклад, відпрацювавши робочий день, ми отримуємо за нього зарплату. Але подумайте про те, що за ці гроші ми заплатили 7-8 годинами нашого життя. Коли ми на зупинці чекаємо трамвая – це теж коштує кілька хвилин нашого життя. І хвилини, перетікаючи в години, складають дні, місяці, роки. Куди ж іде те, що кожному з нас дається тільки раз?
Якось раз людина, отримавши зарплату і радісно стискаючи в кишені пачку грошей, зайшла на базар. Купуючи то подарунок для дружини, то необхідні продукти, вона щедро розплачувалася з продавцями. Так було до тих пір, поки опустивши руку в кишеню, людина замість товстої пачки намацала всього один папірець і кілька дрібних монет.
Чи не схоже це на наше необережне поводження з часом? Коли ми молоді, нам здається що старість ще так далеко. А літня людина лише дивується, куди ж поділася та маса років, яка ще вчора здавалася такою нескінченною. Як же швидко розчинилася вона у вирі життя .
У чому ж сенс життя? На що має бути витрачено мій час? Люди часто самі собі та іншим задають подібні питання. Які ж справи мають цінність і на що в першу чергу має бути направлено мою увагу? Для чого кожен з нас має обмежений і дуже цінний запас часу?
Подивіться на дію часу в навколишньому світі, в людях, та й у нас самих. Чи не складається у вас враження, що вплив часу на все, що оточує нас, виявляється досить руйнівним? Маючи безперечну цінність, час все ж покриває зморшками наші обличчя, забирає силу, білої хуртовиною посипає наші голови. Могутні жорна часу руйнують будинки і міста, перемелюють камені і творіння давніх скульпторів, висушують річки, засипають піском родючі землі. Та й чи є що на землі, що може протистояти натиску настільки могутньою сили?
Якби у нас була можливість створювати речі, що не підвладні потоку часу? Напевно, скульптор, який створює пам’ятник, над яким не владний час, буде надавати своїй роботі величезне значення і направить на неї куди більше сил, ніж на ту, яка через 100, 200 або 1000 років буде розчавлена невблаганним пресом століть. Напевно, і всі ми віддали б перевагу саме такій роботі. Навіщо будувати будинок, який через кілька років потрібно буде ремонтувати, якщо можна побудувати такий, що буде стояти не тільки 100 років, але і наші далекі нащадки зможуть постійно користуватися його затишком, не ремонтуючи? Так чи є на землі можливість докласти свої сили до такого будівництва?
Відповідь на це питання здається нам однозначним. Але все ж таки, не дивлячись на безнадійність і відчай, які здатні навіяти нам руйнівні сили, ці сили приводяться в рух часом. І просто треба завжди пам’ятати, що згаяний час – то втрачений скарб, найцінніше, що е у нашому житті.