народна дума "Сестра і брат" Через високії ліси Ясним соколом перелини, Через бистрії ріки Білим лебедоньком перепливи, Через великії города Сивим голубоньком перелини, Мов моє серце тугу розважає.
"Маруся Богуславка" У святую неділеньку рано-пораненьку То не сива зозуля кувала Не дрібна птиця щебетала
Та все синів годувала, Та у найми не пускала, Чужим людям на поталу не давала І на стираніє ручок не подавала...
...«Ой та іди ж ти, Вдове старая, Куди-небудь проживати Будуть пить-гуляти, То тут тобі спокою не буде; Бо будуть у синіх каптанах. У китаєвих штанях, А ти будеш у сірім ряжин...
...Гей, то іде чужая-чужинина, Молодая челядина...
То шурхне щось збоку, то захитається береза, то щось гукне.
Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я?
Ось помандрують аж за синє море над смутком сіл високі журавлі; і хтось останній на полі дооре вузеньку смужку вогкої землі.
Дощу не було, а тільки були хмари.
Десь коні ржуть і глухо грають сурми. За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти. Вже стигнуть вки й ренет і місяць присіда до столу. Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.
Можливо, білка спалахне між віття та вивільга між віття заблищить.
Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя.
Рвонулось дерево – і брила піднялась.
Дай людині владу – і вона себе покаже.
Шануй людей – і тебе шануватимуть.
Та раптом дзвінок і – вже займається порожнеча.
Тут між частинами складносурядного речення кома не ставиться, бо є спільні слова: десь, за тополями, там, вже, ще. Вагалася щодо речення "Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти". Тому подаю його так, як в автора — Володимира Забаштанського.
Через високії ліси
Ясним соколом перелини,
Через бистрії ріки
Білим лебедоньком перепливи,
Через великії города
Сивим голубоньком перелини,
Мов моє серце тугу розважає.
"Маруся Богуславка"
У святую неділеньку рано-пораненьку
То не сива зозуля кувала
Не дрібна птиця щебетала
Та все синів годувала,
Та у найми не пускала,
Чужим людям на поталу не давала
І на стираніє ручок не подавала...
...«Ой та іди ж ти,
Вдове старая,
Куди-небудь проживати
Будуть пить-гуляти,
То тут тобі спокою не буде;
Бо будуть у синіх каптанах.
У китаєвих штанях,
А ти будеш у сірім ряжин...
...Гей, то іде чужая-чужинина,
Молодая челядина...
Злітає листя із дібров, і материнка відцвітає.
В селі тому вдова жила, а у вдови дочка росла.
Село моє не знамените, та вдача горда у села.
Я вірю в кращий час, але душа болить.
То шурхне щось збоку, то захитається береза, то щось гукне.
Чи вдарить смерть у серце співом, чи упаду в безодню я?
Ось помандрують аж за синє море над смутком сіл високі журавлі; і хтось останній на полі дооре вузеньку смужку вогкої землі.
Дощу не було, а тільки були хмари.
Десь коні ржуть і глухо грають сурми. За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти. Вже стигнуть вки й ренет і місяць присіда до столу. Ще холодом закуто віти клена й заметами занесено кущі.Можливо, білка спалахне між віття та вивільга між віття заблищить.
Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя.
Рвонулось дерево – і брила піднялась.
Дай людині владу – і вона себе покаже.
Шануй людей – і тебе шануватимуть.
Та раптом дзвінок і – вже займається порожнеча.
Тут між частинами складносурядного речення кома не ставиться, бо є спільні слова: десь, за тополями, там, вже, ще. Вагалася щодо речення "Там трава голуба в золотючій росі і дівчата усі – Афродіти". Тому подаю його так, як в автора — Володимира Забаштанського.