Чомусь всi ми думаємо, що людину робить великою посада, яку вона займає. Але я думаю, що це помилка. Насправдi, великою є людина, яка сумлiнно i чесно виконує свiй обов’язок. Найголовнiше — щоб людина любила свою професюi. Бо ж хто до чого покликаний, той i буде старанно й сумлiнно робити свою справу. А якщо всi з любов’ю будуть працювати, то недалеко й до добробуту в життi, якого прагне кожна людина.
Усе це зближує людину з природою. Бо ж маленький кущ бузку аж нiяк не зарадить велетенському дубовi. Бо вiн пiдсвiдомо вiдчуває щастя, що саме вiн є тим, ким вiн є. Напевне, люди мають не зраджувати своєї сутностi, й тодi, можливо, всi будуть задоволенi собою ї щасливi.
Але, мабуть, перш за все, велич людини виявляється не в тому, ким вона є, а в тому, як вона ставиться до своїх товаришiв, i до незнедоле них людей.
Велич людини в тому, що вона нiколи не зраджує своїх друзiв, а крiм того, знаючи вади товаришiв, любить їх такими, якi вони є. А найвелич нiша та людина, яка з гумором умiє сприймати свої недолiки.
Дієприкметник із залежними від нього словами називають дієприкметниковим зворотом. У реченні дієприкметниковий зворот завжди є означенням: Безмежний степ, ужитий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, який стоїть після означуваного (пояснюваного) слова,на письмі виділяють комою (або комами): Я чую пісню, в щасті співану (О. Журлива). Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах (А. Малишко). В усному мовленні такий дієприкметниковий зворот виділяють паузами та інтонацією. Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами (комою) на письмі звичайно не виділяють: Котить сонний Дніпро віками зажурені води (М. Луків).
Чомусь всi ми думаємо, що людину робить великою посада, яку вона займає. Але я думаю, що це помилка. Насправдi, великою є людина, яка сумлiнно i чесно виконує свiй обов’язок. Найголовнiше — щоб людина любила свою професюi. Бо ж хто до чого покликаний, той i буде старанно й сумлiнно робити свою справу. А якщо всi з любов’ю будуть працювати, то недалеко й до добробуту в життi, якого прагне кожна людина.
Усе це зближує людину з природою. Бо ж маленький кущ бузку аж нiяк не зарадить велетенському дубовi. Бо вiн пiдсвiдомо вiдчуває щастя, що саме вiн є тим, ким вiн є. Напевне, люди мають не зраджувати своєї сутностi, й тодi, можливо, всi будуть задоволенi собою ї щасливi.
Але, мабуть, перш за все, велич людини виявляється не в тому, ким вона є, а в тому, як вона ставиться до своїх товаришiв, i до незнедоле них людей.
Велич людини в тому, що вона нiколи не зраджує своїх друзiв, а крiм того, знаючи вади товаришiв, любить їх такими, якi вони є. А найвелич нiша та людина, яка з гумором умiє сприймати свої недолiки.
У реченні дієприкметниковий зворот завжди є означенням: Безмежний степ, ужитий снігом, спав (М. Старицький).
Дієприкметниковий зворот, який стоїть після означуваного (пояснюваного) слова,на письмі виділяють комою (або комами): Я чую пісню, в щасті співану (О. Журлива). Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах (А. Малишко).
В усному мовленні такий дієприкметниковий зворот виділяють паузами та інтонацією.
Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами (комою) на письмі звичайно не виділяють: Котить сонний Дніпро віками зажурені води (М. Луків).