до завтра. С етого текста надо випесать все службові частини мови.
Відтінки сміхової енергії
Слово «сміх» наче випробовує спроможність мови за допомогою всіляких префіксів і суфіксів окреслити найрізноманітніші відтінки пов’язаних із ним понять. Іноді грані між відтінками невиразні: узяти когось на посміх, але веселий чи світлий посміх. Інша річ – посмішище, посміховище, посміховисько. Тут уже суфікси додали своєї однозначно темної барви. Здрібніння знову ж таки вносить сумнів: у чому – посмішці чи усмішці – більше тепла та щирості?
Утім, хоч якими гарними епітетами не прихорошуймо посмішку, на ній залишатиметься знак того префікса «по-» (по-латині це «те, що прибите спереду») – знак її перебування в душевній сфері з негативною енергією. Посмішка може стати чимось агресивним, грубим, їй більше пасують не вельми приємні епітети: крива, глузлива, холодна, іронічна, саркастична, гадюча (єхидна). Не влагіднює її ще один ступінь здрібніння (посмішечка); не поможе й епітети здрібнювати: кривенька посмішка ще неприємніша, аніж крива – здрібніння працюють тут не на ласку й добро, а лише на зло.
Інша річ – усмішка. їдкі епітети не пасують цьому слову. З усмішки ніхто не зробить «усміховища», бо не можна взяти когось на усміх (як на посміх), бо є мамина усмішка й усмішка
Джоконди. Усміхається, а не посміхається природа квітами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмішка – гарний дарунок, мов світлина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуємо: «Усмішка!»
Префікс у словах «насміх», «насмішка» не залишає сумнівів щодо своєї барви. Насмішка – глузливий жарт: префикс «на-» (така вже радикальність префіксів!) докорінно змінює «оздоровлювальну» природу сміху: тут у гру вступає жовч.
Утім, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на суфікси. Насмішкуватість – не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дію суфікса підкріпити отим дуже звичним, що так часто на вустах, прислівником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмішкувата – зовсім не погані риси дівочої вдачі. Римляни сказали б: «Із крихтою солі» (у нас – із перцем). Саме з крихтою, бо далі – уже не сіль, а жовч.
Насміхатися з когось і висміювати когось – неоднакові речі: висміювання відверте, а насміхання часто приховане, тим і небезпечніше. Усмішка й насмішка, дарма що в їхній основі той самий корінь, – цілком різні: усмішка живиться радістю; насмішка – злом, ділимося з кимось усмішкою, щоб іще комусь було радісно й добре; насмішкою – аби було зле.
«Немає зла, щоб на добре не вийшло» – для всіх випадків підхоже прислів’я. А ще кажуть, що з насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять. Цицерон – чи не найкраще тому підтвердження. «Горошина! Горошина!» – насміхалися з нього однокласники (латиною сісеr — горох). «Ще позаздрите моєму прізвищу!» – пообіцяв насмішникам завзятий хлопець; хто знає, чи був би таким заповзятливим, якби не ті насмішки.
Перший із-поміж усіх лукавих насмішників – Мефістофель. На його жовчному обличчі – знак найлукавішої, найгострішої іронії. Протистоїть їй лишень те, що ніколи не може бути ні смішним, ані осміяним, – усесильний творчий дух любові.
Хай доля матері всміхнеться і рушником застеле слід.
Давайте ставитися до хлібу завжди з шаною і повагою.
Щодня чистіть зуби до сніданку і після вечері.
Любіть Україну всією душею.
Будь обережним на воді.
Окличні:
Народ мій завжди буде!
Яка благодать!
Так вона ж відмінниця!
Шуміть, сади, роди зерно, земля!
Прекрасне сьогодні море!
Привіт вам, Карпатські гори, і вам, сріблясті річки!
Запитання:
Як провели зиму?
Як звати твою сестру?
Що спонукало тебе почати слухати рок?
Що ти можеш сказати про своїх однокласників?
Як довго ти будеш мовчати?
Моє основне захоплення - читання книг. Воно вдоволено простий, наприклад, я люблю читати некласичну літературу. Це є одним з основних моїх захоплень
Я приведу прізвища моїх улюблених авторів: Сергій Лук'яненко, Роджер Желязни, Джоан Роулинг, Євгеній Гуляковский, Имуществ Рид, Гербер Уельс, Джон Беданкур, Кир Буличев, і інші. Найчастіше читаю фантастику, хоча й книги інших видів читаю з більшим задоволенням. Мої улюблені добутки (одне або два в автора, інші чомусь не подобаються або в нього більше немає відомих і продаваних книг): Василь Орєхов «Лінія Вогню», «Зона Поразки»; Роман Глушков «Холодна Кров»; Олександр Бушков цикл «Полювання на Піранью».
«Безвихідних положень не існує в принципі. Відповідно до однієї з легенд Зони, саме це сказав Ред Шухов своїм супутникам за кілька митей до того, як вони замурували його живцем у підстави бетонного саркофага Четвертого енергоблоку...» - прочитавши цей уривок із книги Василя Орєхова «Зона Поразки» можна відразу зрозуміти всю «категорію» книг, які я коли-або прочитав або коли-небудь ще зроблю це
У середньому я прочитую по 25 книг у рік, починаючи з 11 років. На цьому ґрунті я навіть «втратив» собі зір, хоча прочитання книг допомагає вільніше спілкуватися. Багато хто скажуть, що фантастика ніяк не годиться для розширення кругозору й інших корисних якостей, які дають нам класичні добутки. Я дозволю не погодитися з такою думкою. Фантастику пишуть письменники світового рівня, прочитання книг, де основна частина - вимисел - дає великий стимул розвитку уяви.Так будь-яка книга, у тому числі й фантастика, мають який-небудь повчальний зміст для одного читача або для всього людства, хоча глобальна й різка зміни в житті цілого покоління доступні тільки в главах фантазерів і в них книгах.Читання фантастичної літератури - моє захоплення.