Твір-роздум про те, як стати справжнім другом, пропоную скласти так: Бути справжнім другом - справа не проста. У чому ж її складність? Досить часто гарний товариш має поставити інтереси друга вище за власні. Наприклад, ти запланував прогулянку з родиною на природі, а у друга сталось нещастя. Звичайно, більшість обирає веселощі. Але справжній товариш покине все та прийде на до Я вважаю, що дружба - кропітка праця. Це не тільки веселощі та радощі, а й підтримка. Бути вірним та незрадливим товаришем дано не кожному. Проте, розвиваючи в собі кращі риси, людина може досягти успіху і стати гарним товаришем. Бережімо одне одного, адже дружба - цінніший скарб, ніж мішок золота.
ХЛІБОРОБ Сизе марево клубочиться над степом. Нагріта сонцем рілля дихає парою. І в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі села та гаї. Польова дорога стелиться через видолинки і пагорбки.За кермом прудкого газика — молодий чубатий водій... Поруч із ним — білоголовий чоловік. Він оглядає звеснілий степ — у сірих очах старого світиться радість. Що то весна!Очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли він бачить, як навесні оживає земля, купається в молочних ви-парах туманів і проростає травами та хлібами.Радів тій порі Степан Петрович Твердохліб, оглядаючи розбуджені весняним громом степи, вмиті дощами, зігріті сонцем, приголублені сизими крилами туманів...— Постоїмо трохи та й води нап’ємося з криниці.— Це можна,— погодився водій.Набравши повен поставець ключової живиці, Твердохліб жадібно пив. І була та вода солодшою за медовицю, вода з рід-ного джерела.Степан Петрович присів на пеньку поблизу криниці і за -мислився.З виду Твердохлібові можна дати не більше шістдесяти років. Обличчя моложаве й рум’яне. Засмаг на сонці... Голова в нього була сива, аж біла. Зовнішністю нагадував поважного маститого академіка. Сивуваті, коротко підстрижені вуса, зате брови були на диво чорні і виразно підкреслювали оту сивину. Під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі очі. Вони завжди були теплі й ласкаві. Навіть тоді, коли гні -вався, очі світилися добротою. Був Твердохліб середнього зросту, міцно збитий, але не огрядний. Широкий у плечах, руки великі й жилаві, як у косаря або молотника. Він справді походив з ко-сарського роду...Твердохліб, овіяний весняним вітром, думав свою думу. Із глибини душі народжувалися слова — незвичайні, не буденні, а високі, одухотворені, як і душа його. Вони кружляли над ним, ніби молоді птиці, в якомусь хмільному, збудженому хороводі... (224 сл.) ( За І. Цюпою)
Бути справжнім другом - справа не проста. У чому ж її складність? Досить часто гарний товариш має поставити інтереси друга вище за власні. Наприклад, ти запланував прогулянку з родиною на природі, а у друга сталось нещастя. Звичайно, більшість обирає веселощі. Але справжній товариш покине все та прийде на до
Я вважаю, що дружба - кропітка праця. Це не тільки веселощі та радощі, а й підтримка. Бути вірним та незрадливим товаришем дано не кожному. Проте, розвиваючи в собі кращі риси, людина може досягти успіху і стати гарним товаришем. Бережімо одне одного, адже дружба - цінніший скарб, ніж мішок золота.
Сизе марево клубочиться над степом. Нагріта сонцем рілля дихає парою. І в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі села та гаї. Польова дорога стелиться через видолинки і пагорбки.За кермом прудкого газика — молодий чубатий водій... Поруч із ним — білоголовий чоловік. Він оглядає звеснілий степ — у сірих очах старого світиться радість. Що то весна!Очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли він бачить, як навесні оживає земля, купається в молочних ви-парах туманів і проростає травами та хлібами.Радів тій порі Степан Петрович Твердохліб, оглядаючи розбуджені весняним громом степи, вмиті дощами, зігріті сонцем, приголублені сизими крилами туманів...— Постоїмо трохи та й води нап’ємося з криниці.— Це можна,— погодився водій.Набравши повен поставець ключової живиці, Твердохліб жадібно пив. І була та вода солодшою за медовицю, вода з рід-ного джерела.Степан Петрович присів на пеньку поблизу криниці і за -мислився.З виду Твердохлібові можна дати не більше шістдесяти років. Обличчя моложаве й рум’яне. Засмаг на сонці... Голова в нього була сива, аж біла. Зовнішністю нагадував поважного маститого академіка. Сивуваті, коротко підстрижені вуса, зате брови були на диво чорні і виразно підкреслювали оту сивину. Під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі очі. Вони завжди були теплі й ласкаві. Навіть тоді, коли гні -вався, очі світилися добротою. Був Твердохліб середнього зросту, міцно збитий, але не огрядний. Широкий у плечах, руки великі й жилаві, як у косаря або молотника. Він справді походив з ко-сарського роду...Твердохліб, овіяний весняним вітром, думав свою думу. Із глибини душі народжувалися слова — незвичайні, не буденні, а високі, одухотворені, як і душа його. Вони кружляли над ним, ніби молоді птиці, в якомусь хмільному, збудженому хороводі...
(224 сл.) ( За І. Цюпою)