Доберіть до іншомовних слів із першого абзацу українські відповідники із другого. Аспект, білль, гіпотеза, дебати, директива, домінувати, еквівалент, екстрений, ідентичний, інновація, інцидент, колізія, конвенція, конверсія, консенсус, пріоритет, популізм.
Обговорення, рівнозначник, тотожний, схожий цілком, угода, першість,перетворення,зміна, здогад, припущення, переважати, нововведення, згода, збіг,обіцянки,вказівка, випадок, пригода, непорозуміння, мірило, засіб, законопроект, законодавчий акт, терміновий, зіткнення.
Для многих счастье — это материальные ценности, обеспеченную жизнь. Для духовно богатых людей большую ценность имеет возможность духовного роста. Иногда кажется, что счастье — это то, чего не хватает или совсем нет в жизни. Тогда человек пытается найти это, сделать так, чтобы сбылись его мечты, — и это уже для него счастья. Счастье поиска, действия, испытаний.
Однако, мне кажется, что в общем для всех понимании счастье — это гармония. Когда идет перекос в какую-то сторону, а чего-то совсем нет в жизни, это вызывает неудовлетворение.
Не так много нужно нам в современной жизни. У всех есть возможность работать и обеспечить себя всем необходимым. А вот без общения человек жить не может. Обмениваться новостями, делиться впечатлениями, узнавать о новых событиях и интересные факты — все это заложено в природе человека. Кроме того, общаться с интересными людьми — большое удовольствие.
Поэтому у каждого из нас (за исключением людей со сложным характером или тяжелой судьбой) есть друзья, а среди них обязательно самый лучший, самый близкий. Человек не может быть счастливым без возможности проявить свои чувства.
В заключении следует сказать, что каждый человек достоин того, чтобы быть счастливым, несмотря на то, что счастье у каждого свое. Мне бы хотелось, чтобы люди не мешали быть счастливыми друг другу — не были коварными, не завидовали, не обманывали, потому что этим они делают очень больно. Мне неприятно, когда кто-то рядом со мной страдает. Я мечтаю жить в добром мире, где каждый свободен строить свое счастье.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.