Добрий день. Пригадайте правила, чому слова ПРОТЕ і ПРО ТЕ можуть писатися разом й окремо. Він говорив про те , що думав. Сонечко піднялося високо , проте було холодно
Мовленнєве завдання: скласти пам'ятку, як такі слова розрізнити. Як ви пояснили б ці правила , як би ви навчили правильно писати.Що треба знати , від чого це залежить. Все це запишіть у пам'ятці.
Відповідь:
Відчуття не повторності
І. Запишіть текст, виправивши орфографічні та пунктуаційні помилки.
Гори прадавні мудрі на вас хочеться дивитися і дивитися . Торкаютюся каміння і здається торкаються вічності. Перед очима відкривається чудовий краєвид замріяні ліси сліпучі сніги вікопомні скелі. На узгір,ї бачу розкинулися купками чагарники. Над ними здогадуюся обговорюють сільські бувальщини хвойні дерева ялини сосни смереки. А ще вище - вічні сніги.
Стою і не надивуюся тобою гірська неповторносте!
Синє небо ти ось-ось ляжеш мені на плечі. Дрібні зорі ви здаєтеся бличими за вогні в долинах. Хіба можна не захоплюватися таким видивом? Краса ота що правда відкривається не кожному. Лиш сміливий витривалий закоханий у природу представник роду людского а не байдужий споглядач відчує її сповна.
102 сл. Із часопису
ІІ. Виконайте тестові завдання.
1. У реченні «Хіба можна не захоплюватися таким видивом?» виділене слово є В означенням
А підметом Б додатком В означенням Г обставиною
2. Укажіть речення першого абзацу з однорідними членами Б друге,
А перше, друге Б друге, четверте В третє, п’яте Г четверте
3. У реченні «На узгір..ї бачу ро..кинулися купками чагарники» виділене слово є А додатком
А додатком Б означенням В обставиною Г не є членом речення
4. Словосполучення «представник роду людського» Б непоширене
А поширене Б непоширене
5. Речення «Стою і не/надивуюся тобою гірс..ка не/повторносте! є В непоширене односкладне
А односкладне поширене Б двоскладне поширене
В непоширене односкладне Г двоскладне непоширене
6. Запишіть речення. Зробіть повний синтаксичний розбір.
???
Пояснення:
Пишається весною рясним білим цвітом, а літом смачними червоними ягодами кожне українське подвір’я, адже «садок вишневий коло хати» (Т.Шевченко) і цвіте там «мамина вишня в саду» (Д.Луценко).
Люблять і шанують у нас вишню, як матір (за М.Крищуком):
Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
– Видиш ня (бачиш мене, авт.), донечко? – шепотіли люблячі уста. – Виш ня, доню?
З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті.