Осінь. Напевно, немає жодної людини, яка б не любила таку прекрасну пору. З року в рік приходить золотоволоса красуня на зміну теплому літечку. Бере свої пензлі й хутко починає розфарбовувати кожен листочок. Бачили? Багряний, золотий, помаранчевий, жовтий – яких тільки кольорів не шкодує пані Осінь. З особливою ніжністю ставляться до осені художники. Ось, наприклад, взяти відому картину народного художника Федора Манайла «Золота осінь». Яка ж вона прекрасна ця осінь на полотні. Красується собі різними барвами, випромінює світло та спокій. На картині зображено могутній ліс, який вже давно встиг увібрати всі яскраві кольори. За лісом заховалися височенні карпатські гори. Видно, як снігом трохи притрусило схили. То нагадування, що вже скоро повіє холодом. А ось, в центрі картини, тече кудись вузький струмок. Вода в ньому також уже давно холодна-холодна. Тільки берізки не бояться того холоду. Пускають свої листочки на воду. Пливуть ті листочки, схожі на кораблики, за швидкоплинною течією. Ген біля лісу ледь визирають хатки. Вони також відчули подих осені. Стоять собі одна біля одної, туляться, доповнюючи загальний образ. А над лісом легенький вітерець приніс важкі сіруваті хмари. От-от піде рясний дощ. Художник зумів неймовірно точно передати всю ту красу, якою володіє наша Батьківщина. Тому від картини віє любов’ю, ніжністю, трепетом. А яскраві кольори допомагають насолодитися незабутніми хвилинками поряд із прекрасним.
Калино моя, Україно! Рука грози Сваволить в гілках твоїх – струнах, гуде бандура. Говорить бандура про те, що жива єси І житимеш вічно в лунких солов’яних бурях. І. Жиленко Нас із дитинства вчать любити свою Батьківщину. Ми любимо її, бо ми тут народилися, живемо, навчаємося, працюємо. Справжній патріот своєї Батьківщини ніколи її не зрадить, не кине в тяжку хвилину. Наша Батьківщина – це Україна. Я люблю свою країну, хоча жити в ній не так уже й легко. Але всі ми віримо, що настане той час, коли Україна розквітне. Так, багато лиха зазнала наша люба Україна. Історія українського народу героїчна. Він падав і знову підіймався, оборонявся, боровся, будував, орав. Наш народ створив дивовижний світ пісень, легенд, казок. Він тисячі років уже пише свої книжки, розповідає про своє минуле. Йому пророкували загибель, принижували, глумилися з нього, але він жив, мислив і творив, зберіг свою землю, мову, історію та культуру. Хіба ж можна забути про голодомор 1932-1933 рр., про війну з Німеччиною, про катастрофу на Чорнобильській АЕС? Але все це наш народ витримав, бо він дуже сильний. Ми ніколи не забудемо, як страждала Україна в роки Вітчизняної війни. Багато загинуло українців у боротьбі з гітлерівськими загарбниками. Ми знаємо своїх героїв, які загинули за наше майбутнє. У нашому місті є вулиці, які названі на честь наших героїв – земляків. Як же треба було любити свою Вітчизну, що ніяке катування не зламало цих патріотів! Восьмого жовтня 1944р. гітлерівські війська були вигнані з території нашої України. Це відбулося завдяки героїзму, патріотизму українського народу. Український народ завжди прагнув до свободи. Ніхто не зламає його, не поставить на коліна. Усі ми знаємо, що першого грудня 1991р. на Всеукраїнському референдумі народ підтримав незалежність України. Наша рідна Україна багата й красива країна. Мені довелося побувати в Карпатах. Там є такі чудові місця! Люди приїжджають із-за кордону відпочити сюди, подивитися на величаві гори, на прозорі води гірських річок. У світі налічується сорок різних видів мінеральних вод, більшість із яких є в Україні. За багатством цілющих джерел Україна поступається Кавказові. Особливо багато їх у Карпатах. А яка красива столиця нашої України – Київ! Я була в Києві навесні, коли буйно квітли каштани на Хрещатику. Мені здалося, що краще й рідніше нашої України не може бути. Я люблю і свій рідний Донбас, який славиться своїм вугіллям. Ми поважаємо шахтарів, які нелегкою працею примножують багатство нашої України. Якщо згадати нашу історію, то ми повинні пишатися, що в Україні були такі видатні люди як мікробіолог Ілля Ілліч Личников, конструктор ракетно - космічних систем Сергій Павлович Корольов, природознавець Володимир Іванович Вернадський. Думаючи про нашу Україну, неможливо не згадати великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Поет помер понад 149 років тому, та залишається з нами... І я вірю, скільки житиме Україна, стільки житиме і Великий Кобзар у наших серцях, бо звертався він своїм словом до минулих, сучасних і майбутніх поколінь. Шевченко дуже любив Україну, її історію. З якою любов’ю він описує ріку Дніпро як символ могутності, нескореності: Немає в світі України, Немає другого Дніпра… Відомими кобзарями, що навік уславили свої імена відданим служінням українському народові, були Остап Вересай, брати Кравченки, Гнат Гончаренко, Євген Мовчан. Закінчуючи свій твір, хочу сказати, що я ніколи не залишу свою країну, бо вона для мене, наче рідна мати. Це найдорожчий куточок на нашій планеті. І тому я вважаю, що ми не повинні шукати кращого життя в інших країнах, а зробити його щасливим у своїй державі: Ще не вмерли України і слава, і воля, Ще нам браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття
Осінь. Напевно, немає жодної людини, яка б не любила таку прекрасну пору. З року в рік приходить золотоволоса красуня на зміну теплому літечку. Бере свої пензлі й хутко починає розфарбовувати кожен листочок. Бачили? Багряний, золотий, помаранчевий, жовтий – яких тільки кольорів не шкодує пані Осінь. З особливою ніжністю ставляться до осені художники. Ось, наприклад, взяти відому картину народного художника Федора Манайла «Золота осінь». Яка ж вона прекрасна ця осінь на полотні. Красується собі різними барвами, випромінює світло та спокій. На картині зображено могутній ліс, який вже давно встиг увібрати всі яскраві кольори. За лісом заховалися височенні карпатські гори. Видно, як снігом трохи притрусило схили. То нагадування, що вже скоро повіє холодом. А ось, в центрі картини, тече кудись вузький струмок. Вода в ньому також уже давно холодна-холодна. Тільки берізки не бояться того холоду. Пускають свої листочки на воду. Пливуть ті листочки, схожі на кораблики, за швидкоплинною течією. Ген біля лісу ледь визирають хатки. Вони також відчули подих осені. Стоять собі одна біля одної, туляться, доповнюючи загальний образ. А над лісом легенький вітерець приніс важкі сіруваті хмари. От-от піде рясний дощ. Художник зумів неймовірно точно передати всю ту красу, якою володіє наша Батьківщина. Тому від картини віє любов’ю, ніжністю, трепетом. А яскраві кольори допомагають насолодитися незабутніми хвилинками поряд із прекрасним.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolota-osin-fedir-minaylo-opis/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Сваволить в гілках твоїх – струнах, гуде бандура.
Говорить бандура про те, що жива єси
І житимеш вічно в лунких солов’яних бурях.
І. Жиленко
Нас із дитинства вчать любити свою Батьківщину. Ми любимо її, бо ми тут народилися, живемо, навчаємося, працюємо. Справжній патріот своєї Батьківщини ніколи її не зрадить, не кине в тяжку хвилину. Наша Батьківщина – це Україна. Я люблю свою країну, хоча жити в ній не так уже й легко. Але всі ми віримо, що настане той час, коли Україна розквітне.
Так, багато лиха зазнала наша люба Україна. Історія українського народу героїчна. Він падав і знову підіймався, оборонявся, боровся, будував, орав. Наш народ створив дивовижний світ пісень, легенд, казок. Він тисячі років уже пише свої книжки, розповідає про своє минуле. Йому пророкували загибель, принижували, глумилися з нього, але він жив, мислив і творив, зберіг свою землю, мову, історію та культуру. Хіба ж можна забути про голодомор 1932-1933 рр., про війну з Німеччиною, про катастрофу на Чорнобильській АЕС? Але все це наш народ витримав, бо він дуже сильний.
Ми ніколи не забудемо, як страждала Україна в роки Вітчизняної війни. Багато загинуло українців у боротьбі з гітлерівськими загарбниками. Ми знаємо своїх героїв, які загинули за наше майбутнє. У нашому місті є вулиці, які названі на честь наших героїв – земляків.
Як же треба було любити свою Вітчизну, що ніяке катування не зламало цих патріотів! Восьмого жовтня 1944р. гітлерівські війська були вигнані з території нашої України. Це відбулося завдяки героїзму, патріотизму українського народу. Український народ завжди прагнув до свободи. Ніхто не зламає його, не поставить на коліна. Усі ми знаємо, що першого грудня 1991р. на Всеукраїнському референдумі народ підтримав незалежність України.
Наша рідна Україна багата й красива країна. Мені довелося побувати в Карпатах. Там є такі чудові місця! Люди приїжджають із-за кордону відпочити сюди, подивитися на величаві гори, на прозорі води гірських річок. У світі налічується сорок різних видів мінеральних вод, більшість із яких є в Україні. За багатством цілющих джерел Україна поступається Кавказові. Особливо багато їх у Карпатах.
А яка красива столиця нашої України – Київ! Я була в Києві навесні, коли буйно квітли каштани на Хрещатику. Мені здалося, що краще й рідніше нашої України не може бути. Я люблю і свій рідний Донбас, який славиться своїм вугіллям. Ми поважаємо шахтарів, які нелегкою працею примножують багатство нашої України.
Якщо згадати нашу історію, то ми повинні пишатися, що в Україні були такі видатні люди як мікробіолог Ілля Ілліч Личников, конструктор ракетно - космічних систем Сергій Павлович Корольов, природознавець Володимир Іванович Вернадський. Думаючи про нашу Україну, неможливо не згадати великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Поет помер понад 149 років тому, та залишається з нами... І я вірю, скільки житиме Україна, стільки житиме і Великий Кобзар у наших серцях, бо звертався він своїм словом до минулих, сучасних і майбутніх поколінь. Шевченко дуже любив Україну, її історію. З якою любов’ю він описує ріку Дніпро як символ могутності, нескореності:
Немає в світі України,
Немає другого Дніпра…
Відомими кобзарями, що навік уславили свої імена відданим служінням українському народові, були Остап Вересай, брати Кравченки, Гнат Гончаренко, Євген Мовчан.
Закінчуючи свій твір, хочу сказати, що я ніколи не залишу свою країну, бо вона для мене, наче рідна мати. Це найдорожчий куточок на нашій планеті. І тому я вважаю, що ми не повинні шукати кращого життя в інших країнах, а зробити його щасливим у своїй державі:
Ще не вмерли України і слава, і воля,
Ще нам браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття