Домашнє завдання: написати твір-мініатюру: "Мій настрій сьогодні" (5-7 речень). Виписати з твору 5 словосполучень, зробити їх синтаксичний аналіз, користуючись теоретичним матеріалом на стор. 76-77 підручника
або зображеннями, поданими нижче.

Объяснение:

Чергування о — j,e — і відбудеться

Чергування о — і, е- і не відбувається

У сучасній українській мові звуки 0, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):

1) при словозміні:

а) водопій — водопою, дохід — доходу, кінь

— коня, камінь — каменя, лід —льоду, сім — семи. устрій — — устрою; ніч — ночі ніччю, певність — певності ■— певністю, радість радості — радістю; виселок — висілка, осінь — осені

— осінню, у великому —у великім;

б) гір — гора, ніг — нога, осіб — особа, слів

— слово, сіл — село,-

в) батьків — батькового, батькова: братів

— братового, братова; ковалів — ковалевого, ковалева; Петрів — Петрового, Петрова; шевців — шевцевого, шевцева;

г) Канів — Канева, Київ — Києва, Харків — Харкова, Чернігів— Чернігова;

д) вівса — овес, вівця — овець, вісь — осі;

е) бійся — боюся, стій — стояти;

ж) вів, вівши — вела (вести); замів, замівши

— замела (замести); міг, мігши — мозку (могла, могти); ніс, нісши— несу (несла, нести); плів, плівши — плела (плести), а також ріс. рісши — росла, рости;

2) при словотворенні: будівник (пор. будова), вільний (ппр. воля), підніжжя (пор. нога), подвір ‘я (пор. двора), робітник (пор. робота); зілля (пор. зелений), сільський (пор. село) тощо

Нова Водолага. Моє рідне селище, моя маленька Батьківщина, край із чудовими народними традиціями та мальовничою природою. 

   Щодня ходимо широкими твоїми вулицями, милуємось чудовими краєвидами. Як же нам хочеться, щоб ти було вічно молодим і квітучим!
   Вчителька розповіла нам, що наше селище заснував Харківський полковник Григорій Донець, як фортецю для захисту від ворогів. Всередині фортеці знаходилася одна церква і декілька поселень. Так з’явилося наше селище на карті, почало рости і розвиватися. 
   В нашому селищі є річка Водолажка, вона невелика за розміром. З розповіді бабусі, я дізнався, що раніше ця річка була набагато більшою. Багато хто вважає, що саме від назви річки пішла назва селища. 
   Добрі, чесні, порядні люди жили і живуть в нашому селищі. Приємно прогулюватися нашим селищем, бо воно дуже красиве.
   На центральній площі на свята збирається багато людей, щоб відпочити та поспілкуватися, подивитися виступи артистів. Ласкаво манить дорослих та дітей своєю тишею, загадковістю, тінню могутніх дерев селищний парк, який знаходиться біля центральної площі. 
   Всіх дивує величчю Свято Преображенський храм. Це він своїми дзвонами сповіщає про церковні свята.
   Біля величного обеліска загиблим воїнам завжди горить вічний вогонь. Так шанує наше селище пам’ять про людей, які віддали своє життя за наше світле майбутнє. На свята біля пам’ятника багато квітів, а особливо в День Перемоги.
   Тато, мама, бабуся розповідали про страшну війну в нашій країні. Мої прадідусі  і прабабусі брали в ній участь.
   Мій прадід, Перекопський Василь Андрійович (1921-2004) під час війни був командиром артилерійського взводу на  Дніпропетровщині, мав звання старший лейтенант. Під час одного з боїв він був поранений уламками бомби, був  госпіталізований. Але один уламок так і залишився в тілі діда, з яким він прожив все життя. Після розриву бомби дід став дуже погано чути і став інвалідом на все життя. Мій дідусь розповідав мені, що прадід завжди чекав на 9 Травня. Свято Перемоги для нього було найголовнішим святом. Рідні і близькі завжди вітали його з цим чудовим днем.
   Моя прабабуся, Перекопська Явдоха Олексіївна (1922-2007), народилася у Новій Водолазі, працювала у колгоспі. Під час війни була вивезена до Німеччини, в місто Мюнхен і знаходилася там протягом трьох років. Там прабабуся працювала на фабриці, виготовляла на станках деталі для військових літаків. Батько казав, що моя прабабуся завжди зі сльозами на очах згадувала ті тяжкі часи.
   А батьки татової мами, моєї бабусі, теж пройшли дуже важкий шлях до перемоги.
   Мій прадід, Жмайло Тимофій Максимович (1915-1981), народився у селі Знам’янка, Нововодолазького району. Під час війни він пройшов майже всю територію України і був тяжко поранений. Додому він повернувся без однієї руки.
   Моя прабабуся, Гарбуз Марія Данилівна (1923-2004), теж народилася у селі Знам’янка, Нововодолазького району. Почала навчатися на медсестру, але не встигла довчитися, почалася Велика Вітчизняна війна. Під час війни прабабуся була вивезена до Німеччини, місто Есен-Купферде. Там прабабуся працювала на ткацькій фабриці, виготовляла парашути. Моїй мамі прабабуся Марія розповідала, що під час втечі із німецького полону, вони перейшли міст, де на протилежному березі їх зустріли американські війська. Як же вони були здивовані, коли американці повідомили, що міст повністю заміновано. А вони не знали цього і перейшли міст. З тривогою і болем у серці прабабуся згадує той період свого життя.
   Ми завжди будемо пам’ятати їх тяжке героїчне життя.
   А ще я навчаюся у найкращій школі нашого селища. В ній працюють чудові вчителі, які допомагають дітям стати справжніми людьми, вчать любити і знати свій рідний край, свою Батьківщину.
   Люблю тебе, Нова Водолаго, мій рідний край, моя земля, земля моїх батьків, той чарівний куточок Землі, де я щасливий. Пишаюся тим, що я— нововодолажчанин. Квітни, моя Батьківщино!

   Я писала так, Тетянко! Зміни назву селища, і готово!