- Хіба ж це не зрада: в цьому році Митько сів не зі мною, а з новенькою дівчинкою, з Олею.
- А в чому ж він тебе зрадив? Він хіба присягався все своє життя сидіти саме з тобою?
- Ну ти таке скажеш...
- Я тобі ось що скажу: зрада - це коли хтось близький залишив тебе саму у скрутному становищі, порушив якусь важливу обіцянку... Зрада - це набагато серйозніше, ніж те, про що ти мені зараз розповіла.
- Але ж мені неприємно, що він пересів від мене, ми ж з першого класу разом.
- Нічого страшного в цьому нема. Він просто захотів підтримати новеньку, думав, що ти все правильно зозумієш.
- І що мені тепер робити?
- Нічого робити не треба. Просто підійди до Олі та подружися з нею. Все буде гаразд.
Мова — це характер і духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.
Отакі квіти вплели в той вінок і Т. Г. Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар та інші генії українського народу.
Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. Краса українських народних пісень давно привернула до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на Батьківщині, і за її межами. Один з російських письменників натхненно сказав про українське слово: "Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості".
Саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, які дивують розмахом козацької відваги. На високості людського духу підносить мову рідної України Геній Тараса Шевченка. У його творах легко і природно звучить слово.
Я пишаюсь і плекаю кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших предків. Треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.
- Як ти гадаєш, можна пробачити зраду?
- Ну, це дивлячись на те, що ти називаєш зрадою.
- Хіба ж це не зрада: в цьому році Митько сів не зі мною, а з новенькою дівчинкою, з Олею.
- А в чому ж він тебе зрадив? Він хіба присягався все своє життя сидіти саме з тобою?
- Ну ти таке скажеш...
- Я тобі ось що скажу: зрада - це коли хтось близький залишив тебе саму у скрутному становищі, порушив якусь важливу обіцянку... Зрада - це набагато серйозніше, ніж те, про що ти мені зараз розповіла.
- Але ж мені неприємно, що він пересів від мене, ми ж з першого класу разом.
- Нічого страшного в цьому нема. Він просто захотів підтримати новеньку, думав, що ти все правильно зозумієш.
- І що мені тепер робити?
- Нічого робити не треба. Просто підійди до Олі та подружися з нею. Все буде гаразд.
Мова — це характер і духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.
Отакі квіти вплели в той вінок і Т. Г. Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар та інші генії українського народу.
Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. Краса українських народних пісень давно привернула до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на Батьківщині, і за її межами. Один з російських письменників натхненно сказав про українське слово: "Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості".
Саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, які дивують розмахом козацької відваги. На високості людського духу підносить мову рідної України Геній Тараса Шевченка. У його творах легко і природно звучить слово.
Я пишаюсь і плекаю кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших предків. Треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.