Двокрапку треба поставити між частинами безсполучникового складного речення (розділові знаки пропущено):
А. Дмухнув вітер понад ставом (?) сліду не стало.
Б. Злітає листя з осокора (?) летять листки з календаря.
В. Журиться жайворон-серпень (?) літня пора промина.
Г. Садок вишневий коло хати (?) хрущі над вишнями іудуть.
Д. Поети йдуть за горизонт (?) поезія зостається віч-на-віч з вічністю.
Складним з різними типами синтаксичного зв ’язку (сполучниковим і безсполучниковим) є речення:
А. У городі, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.
Б. Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.
В. Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.
Г. Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне.
Д .І летять гуси, і летять журавлики, і літа мої листом осипаються.
Складним з різними типами синтаксичного зв ’язку (сполучниковим і безсполучниковим) є речення:
А .І пахне сіно лугове, і зав’язь в чистих росах зріє, і в кожній гілочці живе на славний досвіток надія.
Б.Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, - він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.
В. Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари вистилали високе небо, холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий.
Г. Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже б давно посивіла земля.
Д .Ось сонечко світить надворі, сніг біліє, цвірінчать горобці.
Пунктуаційну помилку допущено в рядку:
А. Мабуть, у кожного так буває: часто у місті село сниться.
Б. Світає - тане морок в небосхил. Світає - тане сутінь на землі.
В. Для неї було ясно: якісь люди хочуть перешкодити концерту, але це їм навряд чи вдасться.
Г .Дивися: час - великий диригент - перегортає ноти на пюпітрі.
Д. Менше говори: більше вчуєш.
Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим).
Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.
Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.
Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.
Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.Объяснение: