E S 114. Перепишіть, замінюючи виділені слова дібраним з довідки фра- зеологізмом. Виграли чи програли речення від такої заміни? Чому? 1. Бабина дочка така лінива: нічого не робить, все б сиділа. згорнувши руки (Народна творчість). 2. Хай інші ледарюють чи ведуть беззмістовні розмови, а ти маєш бути у праці найпершим (Є. Гуцало). 3. Напозичався вже й так сповна! (М. Кроriu6ницький). 4. Коли у вас є що мерзенне на думці, то забудьте, бо потім буде сором (І. Котляревський). 5. Чоловік дуже злякався і втік (О. Сто- роженко). ДОВІДКА Викиньте з голови. П'ятами накивав. Ні до холодної води не береться. Байдики б'ють. Ляси точать. Гав ловив. Витрішки продавав. Гtо саму зав'язку.
Відповідь:У багатьох українських народних піснях дуб постає як символ незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?
А ось послухайте.
Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!
Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в його чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справляли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.
Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з нього хліб.
Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.
Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили молоденький дубок.
Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.
Подробнее - на -
Пояснення:
На розлогому широколистому гіллі нашого саду, у його духмяних травах, відстрибало, відщебетало моє дитинство. Сад першим учив мене мріяти, допомагав пізнавати світ і себе в цьому світі. Як я хотів швидше подорослішати! Тепер, проживши половину життя, шкодую, що немає вічного дитинства. Саду того вже давно немає, бо він відцвів і відродив своє. Повільно, обережно ступаючи, йду по притужалівому чорноземові батькового городу, щоб городу боляче не було. Пригріта весняним сонцем земля парує, дихаючи на мене прілим торішнім зіллям і картоплинням. Я принюхуюся до тих пахощів, наче до яблуневого цвіту, наче до лежаних у сіні антонівок. Сади, як добрі люди, лишають по собі світлу і добру пам'ять. Люди іноді бувають підступними, злими й скупими, а сади - лише добрими й щедрими.