Я вважаю, що людина вчиться протягом усього свого життя. І навіть якщо вона старанно гризла граніт наки в школі та університеті, то впродовж життя ця особа дізнається багато нового.
По-перше, світ постійно змінюється, розвиваються технології, які роблять життя простішим. І для того, щоб жити з комфортом убсучаснлму світі потрібно вчитися користуватимя всіма благами цивілізації, що для дітей 50-60-х років буває важко. Яскравим прикладом з мого життя є моя бабуся. Вона закінчила школу на відмінно, а університет з червоним дипломом. Здавалося б чому ще вчитися? Але зараз бабуся вчиться користуватися комп'ютером, бо сучасний світ вимагає цього від неї. Незважаючи на всі свої знання, протягом життя вона вчиться чомусь новому.
По-друге, є люди, які впродовж життя навчаються, вдосконалюють себе і свої навички. Для того, щоб досягти вершинт своєї майстерності. Вони постійно вчаться інколи навіть все їхнє життя. Яскравим прикладом з української літератури є образ Степана Радченка із роману "Місто" Валер'яна Підмогильного. Степан протягом усього твору вчиться чомусь новому. І разом з здобутими знаннями він еволюціонує з сільського хлопчини в міського письменника. І в кінці роману за до надбаних знань Степан стає відомим письменником.
Отже, незважаючи на вік людина завжди може дізнатися те, чого раніше не знала. І не важливо чи вчитися всупереч певних обставин, чи для саморозвитку. Головне - це не треба цього боятися чи соромитися.
Зачин – це початок твору в українські народній творчості. Пропоную навести приклади зачинів із таких казок: «Бідний вовк»: «Був собі бідний вовк. І був він дуже голодний бо ніде нічого не може впіймати». «Жнка, що мала крила»: «Жив на світі бідний чоловік зі своїм сином Петриком. Їм двом минав вік, як вода по камінню. Спливли тижні за тижнями, роки за роками». Ці два зачини є досить нетиповими та незвичними. Можна навести приклади і типових зачинів, які характерні для української творчості: «Були собі цар і цариця, а в них – три сини».
По-перше, світ постійно змінюється, розвиваються технології, які роблять життя простішим. І для того, щоб жити з комфортом убсучаснлму світі потрібно вчитися користуватимя всіма благами цивілізації, що для дітей 50-60-х років буває важко. Яскравим прикладом з мого життя є моя бабуся. Вона закінчила школу на відмінно, а університет з червоним дипломом. Здавалося б чому ще вчитися? Але зараз бабуся вчиться користуватися комп'ютером, бо сучасний світ вимагає цього від неї. Незважаючи на всі свої знання, протягом життя вона вчиться чомусь новому.
По-друге, є люди, які впродовж життя навчаються, вдосконалюють себе і свої навички. Для того, щоб досягти вершинт своєї майстерності. Вони постійно вчаться інколи навіть все їхнє життя. Яскравим прикладом з української літератури є образ Степана Радченка із роману "Місто" Валер'яна Підмогильного. Степан протягом усього твору вчиться чомусь новому. І разом з здобутими знаннями він еволюціонує з сільського хлопчини в міського письменника. І в кінці роману за до надбаних знань Степан стає відомим письменником.
Отже, незважаючи на вік людина завжди може дізнатися те, чого раніше не знала. І не важливо чи вчитися всупереч певних обставин, чи для саморозвитку. Головне - це не треба цього боятися чи соромитися.
«Бідний вовк»: «Був собі бідний вовк. І був він дуже голодний бо ніде нічого не може впіймати».
«Жнка, що мала крила»: «Жив на світі бідний чоловік зі своїм сином Петриком. Їм двом минав вік, як вода по камінню. Спливли тижні за тижнями, роки за роками».
Ці два зачини є досить нетиповими та незвичними.
Можна навести приклади і типових зачинів, які характерні для української творчості: «Були собі цар і цариця, а в них – три сини».