Есе на тему моэ ставлення до кобзаря

Вже  вкотре ми йдемо до зоопарку. Там нас чекає лисеня. 

    Воно таке мале і вже без мами. У лисеняти вже нема нікого, убили браконьєри всю сім’ю. На лисеняті це позначилося дуже. Воно було лякливе й несміливе, постійно утікало від усіх. Так жаль було його.

   Тепер за лисеням добре доглядають в зоопарку. Є зміни й в поведінці. Потроху лисеня звикає до людей. Та й ми не забуваємо про нього.  До лисеняти завжди ми з гостинцем йдемо. Воно уже чекає нас. Той страх, що був колись у лисеняткових очах, уже минає. 

      Таким воно було, те лисеня.

 

Осінній дощ спокійний та неспішний. Зазвичай він не приходить раптово. Спочатку підіймається вітер, а небо затягують сірі хмари. Далі починає мілко накрапати дощ . Згодом він може посилитися , а може мжити потроху цілий день.Він неначе людина несе у світ свої сумні почуття та розповідає про наболіле. Ми його або чекаємо  ,або зустрівши сумуємо.Люди радіють дощу після спекотних літніх днів. Але ось ближче до осені, коли вже холодно, дощ не приносить стільки радості, скоріше навпаки, трохи засмучує.Дощ приносить вогкість, особливо вона неприємна коли ще й холодно. Скоріше б закінчився холодний дощ. Так хочеться зігрітися біля теплого каміна. лиш прислухайтесь його пісня відбивається від вікон і летить додому розбиваючись голосно вибуає.Створюючи звук  нестримної печалі , він немов  співає протещо так не боліло в душі
Його пісню ми чекаємо і знаємо що ось вона прийде дощ музикант без якого б на світі булоб сумно