Есе на тему «Мозаїка української душі (миролюбність, сміливість, волелюбність, духовність, образність сприйняття, сентиментальність, сердечність кмітливість, життєрадісність тощо)»

Напевно, найпрекрасніша пора року - це осінь. Вона милує усіх барвистістю, яскравістю та різноманітністю кольорів.
Дерева, вкриті різнобарвними листочками, нагадують вогники, що мерехтять, переливаються і з кожним днем стають червонішими.
У цю пору можна чути тихій шепіт трав, пожовклих під впливом осені-чарівниці. Засихають квіти, перестаючи радувати усіх своїм цвітом.
Вже не чутно співу птахів, їх розмов та співбесід. Інколи можна почути перекрикування тих пташок, що не покинули рідний край, залишилися зимувати у себе а батьківщині.
Пізніше починає опадати листя, осипаючим вогнягим дощем. Уся земля перетворюется наче на палітру художника, що вирішив малювати лише жовтими, червоними та помаранчевими кольорами. Приходять вітри дощі. Вони, не жаліючи себе, активно виконують свою роботу
Осінь - кажкова пора року, а саме через це вона мні і подобається!

Надворі я зустріла досить незвичайного кота, як мені здається, адже з усіх зустрічених мною тварин його я запам'ятала дуже добре.
Це був великий, пухнастий кіт. чорного кольору, але лапки, мордочка та кінчик хвоста білі, наче він вимазався у сметані, а змити її з себе просто не встиг й вона назавжди залишила плями на ньому. Вуса чорні, спочатку їх важко і помітити.
Очі в нього були блакитнтго кольору, як волошки. Дивно, але мені здалося, що кіт розумів мене, такий вже виразний був у нього погляд. Думаю, якщо б він вмів говорити, то безсумнівно відпові на мої питання.
Напевно, до того як потрапити на вулицю пухнаста тваринам була домашньою, на відміну від вуличних котів, був він не з лякливих. Не втік коли я підійшов/підійшла, дав себе погладити та замуркотів.