Есе на тему «Мозаїка української душі (миролюбність, сміливість, волелюбність, духовність, образність сприйняття, сентиментальність, сердечність кмітливість, життєрадісність тощо)»
Книги дозволяють читачам проживати життя своїх героїв. Напевно, тому я так сильно люблю читати. Читаючи, ти занурюєшся в життя персонажів, живеш їх емоціями, переживаєш і радієш разом з ними. Я думаю, книги дарують своїм читачам можливість отримати величезний досвід. Адже як часто ми вчимося на своїх помилках. А читаючи книги, розумієш, як все в світі взаємопов'язане, які вчинки можуть призвести до якихось наслідків. Таким чином, книги багато чому вчать, роблять нас мудрішими. Читання – також приємний б відпочити, розслабитися. Прочитавши кілька сторінок улюбленого твору, занурюєшся в зовсім інший світ, який нерідко буває цікавіше, яскравіше, динамічніше реального. Це унікальна можливість подорожувати по країнах і епохах.
На мій погляд, одне з найкрасивіших дерев, особливо восени, це, звичайно ж, клен. Кленове листя не може нікого залишити байдужим. Таке собі різьблене диво природи. Тоненькі, наче привид, прожилки розходяться, ніби стежинки, від держака. Я завжди розглядаю кленові листочки, як картину художника. Невипадково вони зображені на гербі Канади.Я в захваті від клена в жовтні. Пофарбований у яскравий жовтий колір, ніби охоплений полум’ям , він дає світло і в похмурий день. Я стою поруч з кленом, що росте в нашому дворі, пильно дивлюся вгору: так хочеться вловити ту мить, коли листочок відривається від гілочки. Довго гаю, але у мене нічого не виходить. Падає додолу черговий листочок, а мені так і не вдалося помітити, звідки, з якої гілки.Під вікном моєї кімнати – маленький палісадник. Крім кущів аґрусу і смородини ростуть мої улюблені айстри, а поряд з ними великий клен. Якось вранці я вийшла в палісадник. Крапельки роси блищали на пожовклому листя аґрусу та смородини, на траві, на айстрах, а місцями вони були прикриті дивовижними і неповторними за своєю красою листям клену.
