Прийшла весна. Птахи, повертаючись із далеких країв, віталися з рідною землею. Усе навколо ожило, цвіло, буяло. Земля, що вчора виглядала білою пустелею, нині нагадувала казковий зелений килим, увінчаний ранніми квітами. Дерева, вкриваючись пишним цвітом, мрійливо погойдували вітами. Весняне сонце, зігріваючи весь простір, кидало на землю ніжні промені, що сріблом переливалися на хвилях маленького струмочка. Усе навкруги наповнилося незвичайним духом відродження, оновлення. Природа, ніби повноводна ріка життя, невпинно і стрімко розвивалася розкішшю свого багатства, мудрості, краси. Всі люди стояли, як вкопані познімавши шапки. Жінка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась. А в катразі, прихилившись до дерева, щось майструє дід. Він показав на підлітка, який, відійшовши на сторону, подивився трохи і зник. Пес дивився на малясник зосереджено, з блисками жадоби в гаслих очах, нашорошивши вуха. Жадібно їли всі, бравши тремтячими руками вже тільки бліді і приречені привиди.
Відокремлені обставини: повертаючись із далеких країв, вкриваючись пишним цвітом, зігріваючи весь простір, познімавши шапки, схрестивши руки на грудях, прихилившись до дерева, відійшовши на сторону, нашорошивши вуха
Объяснение:
Прийшла весна. Птахи, повертаючись із далеких країв, віталися з рідною землею. Усе навколо ожило, цвіло, буяло. Земля, що вчора виглядала білою пустелею, нині нагадувала казковий зелений килим, увінчаний ранніми квітами. Дерева, вкриваючись пишним цвітом, мрійливо погойдували вітами. Весняне сонце, зігріваючи весь простір, кидало на землю ніжні промені, що сріблом переливалися на хвилях маленького струмочка. Усе навкруги наповнилося незвичайним духом відродження, оновлення. Природа, ніби повноводна ріка життя, невпинно і стрімко розвивалася розкішшю свого багатства, мудрості, краси. Всі люди стояли, як вкопані познімавши шапки. Жінка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась. А в катразі, прихилившись до дерева, щось майструє дід. Він показав на підлітка, який, відійшовши на сторону, подивився трохи і зник. Пес дивився на малясник зосереджено, з блисками жадоби в гаслих очах, нашорошивши вуха. Жадібно їли всі, бравши тремтячими руками вже тільки бліді і приречені привиди.
Відокремлені обставини: повертаючись із далеких країв, вкриваючись пишним цвітом, зігріваючи весь простір, познімавши шапки, схрестивши руки на грудях, прихилившись до дерева, відійшовши на сторону, нашорошивши вуха
Між підметом (групою підмет0)
присудком (групою присудка) з Ус
розділових знаків уживається ^
336
Гоаматика: морфологія, синтаксис
ки тире. Найчастіше ставиться на
місці пропущеної в теперішньому
часі дієслова-зв’язки бути (є) при
складеному іменному присудку.
Тире ставимо:
• Якщо підмет та іменна частина
складеного присудка виражені
іменниками в називному відмінку:
Краса душі, краса любові —
Найвища на землі краса.
В. Сосюра.
Праця людини — окраса і слава,
Праця людини — безсмертя її.
В. Симоненко.
Мій рідний дім — душі свята
основа,
Життя мого безсмертне джерело.
А. Семенюк.
• Коли підмет і присудок виражені
неозначеною формою дієслова:
Лиш боротись — значить жить
(І. Франко).
Вік прожити — не ниву пройти
гомінку (А. М алиш ко).
Жити — це лицедіяти: кожен з
нас грає якусь роль (В. Дрозд).
Життя прожити —
потоптати сум,
Єством своїм прославити
Людину!
А. М ’ястківський.
‘ Якщо один з головних членів ре
чення виражений інфінітивом, а
Другий — іменником у називному
відмінку:
Стояти над своїм життям — це
велика честь (Ю. Яновський).
Мислити і творити — це для пись
менника його фах, його повсяк
денність ( О. Гончар ).
Сприймати світ всерйоз — це
твоя повинність (І. Драч ).
Найвище уміння — почати спо
чатку життя, розуміння, дорогу,
себе (Л. Костенко).
• Якщо обидва головні члени вира
жені числівниками:
Два на п’ять — десять.
• Якщо перед присудком стоять
частки це, то, ось, значить:
Поезія — це завжди
неповторність,
Якийсь безсмертний дотик
до души
Л. Костенко.
Червоне — то любов, а чорне —
то журба (Д. Павличко).
Тире не ставимо:
• Якщо іменна частина складеного
присудка виражена прикметни
ком, дієприкметником, прикмет
никовим займенником, порядко
вим числівником:
Ніч прекрасна. Море тихе і
спокійне.
Небо високе-високе, синє та хо
лодне. Небо закрите хмарами.
Сірим серпанком заслані поля.
Він наш, а ми твої. У списку я
перший.
337 УКРАЇНСЬКА МОВА
Але для смислового та інтонацій
ного виділення перед таким при
судком можна ставити тире:
Люди — прекрасні (В. Симоненко).
Людина смертна, а народ — без
смертний (С. Крижанівський).
• Якщо підмет виражений займен
ником:
Я син свого часу і весь належу су
часникам своїм (О. Довженко).
Україно! Ти моя молитва, ти моя
розпука вікова (В. Симоненко).
Якщо ж на підмет-займенник па
дає логічний наголос, тире ставимо.
Порівняйте:
—Ні! Я жива! Я вічно буду жити!
—Хто ж ти така?
—Я — Мавка лісова.
З те. Лесі Українки.
Пісня! Вона — серце народу, його
душа, його крила (В. Качкан).
• Якщо перед присудком, що має по
рівняльне значення, стоять спо
лучники як, мов, ніби, наче та ін.,
тире ставимо лише при логічно на
голошеному присудку й наявній паузі між підметом і присудком
(авторський знак):
Промені як вії сонячних очей
(П. Тичина).
Вечірня радість — мов далекі
дзвони,
Мов відголос, мов спомин, мов
луна.
М. Рильський.
Весна — неначе карусель (Б.-і.а н,
тонич).
Ніч — мов криниця без дна
(М. Рильський).
Місто — немов сузір’я (Ю. Андру.
хович ).
• Якщо підмет виражений словами
це, то, тире ставимо залежно від
логічного наголосу на ньому:
Ця дівчина не просто так Маруся
Це — голос наш. Це — пісня.
Це — душа.
Л. Костенко.
• Якщо перед присудком, вираже
ним іменником, стоїть частка не:
Серце не камінь. Молодість —
буйність, а старість не радість
(Нар. те.).
• Якщо присудок стоїть перед підметом:
Хороша-таки штука життя
(А. Головко ).
Воістину прекрасен світ вночі
(Є. Плужник ).
Найчистіша душа незрадлива
(В. Симоненко).
• Якщо присудок виражений імен
ником чи займенником у непря
мих відмінках:
Я від коріння. Я із первовіку
(Б. Олійник ).