Прийшла весна у рідний край, та принесла із собою легкий, м'який вітерець. На деревах почали з'являтися листочки. Сніг почав танути, на пагорбі вже пробивалися квіточки. Он видно зайця, який, пробігши, прим'яв травичку. Пташки, з різнокольоровим пір’ям оселилися на верзівці мого солом'яного даху. На подвір’ї мурликали кошенята, і терлися об лавку. З-за хвіртки виглядала корова, яка тільки-но встала з м'якого сногу сіна. Курочки дзьобали черв'яків, що повиповзали зі своїх схованок! Весна прийшла!
Бачити дятла перший раз у житті для мене було так несподівано! До того ж на старому стовбурі дятел виглядав дуже нарядно. Відтак, я аж завмер на місці від подиву та захоплення. Птах-трудівник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом він стукав по дереву та прислухався. А відчувши шкідника, що сховався під корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав своє фірмове: “Тр-р-р!”. Побачивши мене, дятел кумедно повертів голівкою в червоній шапочці, трохи почекав. Оскільки я не намагався вилізти на його дерево, цей працьовитий птах спокійно продовжив свою справу. Я довго гав за дятелом, аж поки він перелітів на інше старе дерево. У високій густій кроні абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.