Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.
Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...
Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.
Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.
Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.
В першу чергу для визначення роду іменника необхідно поставити його в форму називного відмінка однини. Типовим родовим закінченням для чоловічого роду є нульове закінчення (завод, кінь, стіл), для жіночого роду — а / я (машина, фарба, земля), для середнього роду — о / е (поле, хмара, дзеркало).Існують такі іменники, які не мають форм однини (брюки, окуляри, годинники, ножиці, ваги і т.д.). Такі іменники не можна віднести ні до одного з трьох родів. Більшість таких іменників позначають предмети, що складаються з двох частин (брюки, ножиці), тому такий рід називають парним.Серед безлічі імен іменників варто звернути увагу на групу слів, що позначають взуття і деякі парні предмети. Форму однини таких слів слід запам’ятати. Наприклад, черевики — один черевик, кеди — один кед, сланці — один сланець, туфлі — одна туфля, сандалі — одна сандаля, тапки — одна тапка. А також: гамаші — одна гамаші, гетри — одна гетрах. АЛЕ: гольфи — один гольф, рейки — одна рейка.Також в російській мові є особлива група іменників, що володіють значеннями як чоловічого, так і жіночого роду: невіглас, забіяка, соня. Такі іменники називаються іменниками спільного роду, і їх родова приналежність визначається з конкретного контексту.Невідмінювані іменники іншомовного походження, що позначають неживі предмети, зазвичай відносяться до середнього роду — алібі, амплуа, конфетті, журі, меню. Винятки: кава, сироко (вітер в пустелі), сулугуні (сорт сиру), пенальті, торнадо, хінді, суахілі — чоловічий рід.
Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...
Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.
Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.
Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.