Есе тема :Побутує думка що сукупність надзвичайних рис людини які виділяють її з поміж інших , заслуговує на особливу повагу до цієї людини , робить людину в очах інших величною , одним імпонтує те що хтось яскравіший , багатий ,доглянутий ,самодостатній, інші не надають значення зовнішності статусу, а віддають перевагу , людяності , сукупності , інтелекту людини а що думаєте ви з цього приводу , що для вас є величним ? До іть будь ласка
Одного разу я прийшов додому зі школи. Батьків не було вдома, я знав, що вони на роботі. Стояла осінь, всі вікна та кватирки було зачинено. Балкон теж було зачинено. А живемо ми на першому поверсі п'ятиповерхового будинку.Щоб було зрозуміло, я скажу, що в нашому помешканні дві кімнати. Ще передпокій, ванна та туалет. І, звичайно, кухня.Я прийшов зі школи, півгодини потинявся та став розігрівати собі обід на кухні. І тут чую за спиною: «Няв! Няв! Няв!».Я відразу ж зрозумів, що кішка знаходиться у нашій квартирі. Не за стіною, не у сусідів, не під дверима, а саме в квартирі! Батьки зранку були на роботі, вони пішли ще раніше за мене. Та все одно, вони не полюбляють котів та не пустили б кота в квартиру просто так!Я відкрив двері туалету, і звідти вийшло маленьке кошеня! Смугасте таке! Воно було ще таке маленьке, що нетвердо трималося на лапках! Котик постійно нявчав, просив їсти. Я нагодував його, поділився з ним своїм обідом. Тоді він замуркотів та став гратися диванним покривалом, залазити у кімнатні капці. Коли прийшли батьки, вони здивувалися не менш за мене. Я прохав залишити його на ніч, але батьки тим же вечором віднесли його до тітки Варі. Їй якраз потрібен був домашній улюбленець.Як ви думаєте, звідки взялося кошеня? Ні, воно не проскочило зі мною у двері, як подумали мої батьки спочатку. У нас в туалеті є настінна ніша, якою проходять труби. Дверцята цієї ніші прилягали нещільно. Виявляється, сантехніки робили ремонт та пробили діру на майданчику між сходами, щоб дістатися до цих труб. Діру вони не заклали,так і кинули, а кошенятко якимось чином «просочилося» туди!
1.В дитинстві грала в дивну гру: брала дві сумки, набивала їх подушками, сідала на диван, а потім... сиділа. Довго — близько години в середньому. Коли мама запитувала, що я роблю, діловито їй відповідала: «Мама, будь ласка, не чіпай мене, я взагалі-то їду в електричці!»
2.Років до 5 взимку дуже старанно вбиралася перед прогулянкою, тому що була закохана... в сніговика. У будь-сніговика. І кожного разу мама вмовляла мене надіти штани, а не бальну сукню, мовляв, сніговик мене і такий полюбить. Думала тоді, як же так, що мене не за красу люблять. А зараз розумію, які слушні речі мама говорила. Ну і в альбомі є фото, де я цілу снігову щоку сніговика, зігнувши ногу в повітрі. Ех, північний
Держи два незнаю який тобі більш підходить)