Есе тема :Побутує думка що сукупність надзвичайних рис людини які виділяють її з поміж інших , заслуговує на особливу повагу до цієї людини , робить людину в очах інших величною , одним імпонтує те що хтось яскравіший , багатий ,доглянутий ,самодостатній, інші не надають значення зовнішності статусу, а віддають перевагу , людяності , сукупності , інтелекту людини а що думаєте ви з цього приводу , що для вас є величним ? До іть будь ласка

Перебуваючи в армії, я бачу навколо себе багато рабів. Не фактичних рабів, зрозуміло, а тих, хто психологічно є рабом, не вільною людиною.І я навіть розумію їхню мотивацію. Рабам не треба думати самим, що робити, за них думає хазяїн. Рабів не лякає завтрашній день - вони не загадують на майбутнє і не мають планів, бо плани є тільки у хазяїна. І раби не відповідають за власні дії, вся реальна відповідальність, знову ж-таки, лежить на хазяїні.Панове, це насправді дуже страшно - бачити їх в такій кількості навколо себе. Нібито люди як люди, але не варто покладатися на них.Для раба в тому, що він не виконує обіцянок, не діє за заздалегідь погодженим порядком, всіх підводить, винен Порошенко, Путін, Обама, марсіани, тільки не він! А він "найнещасніша людина, його всі гноблять", і тому він п'є горілку. І навіть бити його особливого сенсу немає, бо він не сприймає це биття як відповідальність за власні вчинки, а лише як чергове "несправедливе гноблення його, бідолашного".Як правило, ці люди все життя проробили найманими працівниками на якомусь великому заводі, без намагань бодай чогось добитися. Насправді тут, в армії, ті, кому я довіряю, як правило, виявляються власниками бізнесу типу невеличких СТО чи водіїв з власною вантажівкою.Раби не відповідають за власні дії, вся реальна відповідальність лежить на хазяїніНе всі, кому я тут довіряю, є підприємцями, але всім підприємцям я довіряю. У нас можуть бути конфлікти і непорозуміння, навіть ворожнеча, але вони не раби. Вони суб'єкти, а не об'єкти. Прикро, що їх небагато.І, до речі, поки я це писав, я спіймав себе на тому, що всередині мене також сидить раб. Він бажає скинути з мене відповідальність за моє життя, і його голос особливо добре чутно, коли ти в черговий раз намагаєшся щось змінити навколо себе і вкотре впираєшся в стінку.

Унылая пора! Очей очарованье! Приятна мне твоя прощальная краса – Люблю я пышное природы увяданье, В багрец и в золото одетые леса. В их сенях ветра шум и свежее дыханье, И мглой волнистою покрыты небеса, И редкий солнца луч, и первые морозы, И отдаленные седой зимы угрозы. только осенью можно по-настоящему оценить красоту деревьев, поэтому я предлагаю дать название следующей части плана, в которой мы будем описывать красоту осенних деревьев. Как осень без красок и без кисти разукрасила все листья, соткала яркий разноцветный ковер на земле, укрыла ее теплым лоскутным одеялом. Рябинка, словно девушка, нарядившаяся ради праздника, вся в красных бусах и серьгах, одни листья у нее пожелтели, другие стали пурпурными. осинка осенью превращается в ослепительную красавицу. Листья, как фонарики, могут быть зеленовато-розовыми с перламутровым переливом, л Деревья не забывают ель и сосну, дарят им подарки. Вот ива засыпала их тонкими золотыми рыбками, а березка – желтыми сердечками. На глазах ели и сосны превратились из колючих и хвойных в мягкие и лиственные. Все в золоте, багрянце, бронзе, нарядные и разноцветные. Осенью можно бесконечно восхищаться красотой деревьев. Но лучше всего любоваться деревьями на закате, когда солнышко уже спряталось. имонно-желтыми, малиновыми, пурпурными, огненно-красными, почти черными.