Это очень Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки при прямій мові.
1. Все, все ми віддаємо тобі, Луганщино промовив він раптом якимось дивним голосом ні до кого Все! Навіть наші серця .
2. Життя в неволі нічого не варте відказав Максим краще смерть!
3. Роби добро мені казала мати і чисту совість не віддай за шмати!.
4. Ніщо так не красить людину, як натхнення подумала Ярослава.
5. Пам'ятаю, казала моя мати Цей світ як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде!
6. Я подумав тоді Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя.
7. Чому звеліти власним почуттям Лишіться! не дозволено людині?
8. Яке то щастя дано людині заговорив знову Блаженко, заворожений картиною неосяжного світлого Отакий світ!... Скільком би вистачило!.. А що з того?.. Не вміє вона його спожити!
Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
С 1864 года он учился в Петербургской 7-й гимназии, в 1872 г. преобразованной в реальное училище. В 1874 году Гаршин окончил училище и поступил в Горный институт, но не закончил его. Война с Османской империей прервала его занятия: он поступил вольноопределяющимся в действующую армию, был в делах, получил ранение в ногу. После войны был произведён в офицерский чин и вышел в отставку.
Уже ребёнком Гаршин был крайне нервным и впечатлительным, чему слишком раннее умственное развитие. Впоследствии он страдал приступами нервного расстройства и в возрасте 33 лет совершил самоубийство, бросившись в лестничный пролёт (т.к. падение было с небольшой высоты, смерть наступила лишь после нескольких дней агонии). Писатель похоронен на «Литераторских мостках», музее-некрополе Санкт-Петербурга[4].
Брат — Евгений Михайлович Гаршин (1860—1931). Педагог, литератор, критик, общественный деятель, издатель. Окончил историко-филологический факультет Санкт-Петербургского университета в 1884 году и преподавал русскую словесность в одной из С.-Петербургских гимназий. Его статьи и очерки печатали журналы «Исторический вестник», «Русское богатство», «Русская школа», «Звезда», Вестник изящных искусств, а также газеты «Голос», «Биржевые ведомости», другие издания. С 1901 года он директор Таганрогского Коммерческого училища, действительный статский советник. Е. М. Гаршин автор книг — «Новгородские древности», «Общественное и воспитательное значение археологии», «Критические опыты», «Русская литература XIX века» и некоторых других.