Протокол - документ, у якому фіксується хід обговорення питання й ухвалення рішень на зборах, нарадах, засіданнях, конференціях із зазначенням місця, часу й мети, складу присутніх та змісту доповідей.
Протокол укладає офіційна, компетентна особа, що засвідчує той чи інший факт. Залежно від повноти висвітлення ходу засідання чи наради протоколи бувають:
1. Стислі, де фіксуються лише ухвали. У них вказується порядок денний, прізвища доповідачів, тих, хто виступив у дебатах та прийняті рішення.
2. Повні, що містять виклад виступів і дають можливість скласти враження не тільки про характер зборів чи наради, а й про діяльність структури в цілому.
3. Стенографічні, де всі виступи записуються дослівно.
Реквізити протоколу:
— назва структури, в якій складено документ;
— назва виду документа (протокол)
— порядковий номер протоколу;
— назва зборів, засідання, наради із зазначенням їх характеру (розширена нарада, загальні збори тощо);
— дата і місце проведення;
— кількісний склад учасників. Якщо їх багато, то слід вказати кількість при¬сутніх і додати до протоколу реєстраційний лист;
— посада, ініціали, прізвище керівників зборів (голови, секретаря, членів президії);
— порядок денний, де питання записуються в називному відмінку;
— текст;
— перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок;
— підписи керівників зборів, засідання чи наради (голови і секретаря).
Вимоги до оформлення протоколу:
1. Протокол оформляють на загальному аркуші формату А4.
2. Датою протоколу є дата засідання.
3. Протоколи нумеруються у межах календарного року.
4. Заголовок містить такі відомості: вид наради (засідання, збори, нарада), назва колегіального органу та питання, які обговорюються).
5. Текст протоколу.
5.1. Вступна частина має постійну інформацію (голова зборів, секретар, були присутніми).
5.2. Прізвища членів колегіального органу та за записуються в алфавітному порядку (окремо члени комісії, окремо - за х друкують в один рядок через один інтервал. Прізвища за слід вказувати, якщо їх кількість не перевищує 15. Інакше до протоколу додається список присутніх.
5.3. Вступ протоколу закінчується порядком денним. Після слів «ПОРЯДОК ДЕННИЙ» ставлять дві крапки і через два інтервали нижче друкують з абзацу порядкові номери питань.
5.4. Головна частина тексту протоколу складається згідно з пунктами порядку денного. Текст будується за схемою: СЛУХАЛИ - ВИСТУПИЛИ - УХВАЛИЛИ (ПОСТАНОВИЛИ)
5.5. Слово СЛУХАЛИ друкують великими літерами, перед словом ставиться цифра, що відповідає питанню, після слова ставиться дві крапки. Ініціали, прізвище доповідача пишуться у родовому відмінку з нового рядка; після прізвища ставиться тире і з великої літери пишуть зміст доповіді у вигляді прямої мови.
ВИРІШАЙ ЩО БУДЕШ ПИСАТЬ Людина поділила всі частини мови на головні й другорядні. Тепер перші – величаються й задирають ніс, а другі скромно відсиджуються на задньому плані. А мені хочеться віддати належне саме останнім трудягам – службовим частинам мови
До них ставляться непомітні союзи, частки й приводи. Ці коротенькі слова навіть не є членами пропозиції, от так обділила їхня мудра людина. Але саме вони стануть сполучним або навпаки поділяючою ланкою, коли потрібно грамотно побудувати пропозиція
Ну, куди ми без союзів: сурядних і підрядних? Як зв’язати нам прості пропозиції й показати залежність одного від іншого? Одні союзи виконують розділову роль «або, або», інші противительную «але, зате». Це що стосується сурядних, а от підрядні й зовсім указують на тимчасові рамки «як тільки, поки», порівнюють «начебто, немов», ставлять у певні умови «якби, чи».
А куди б ми пішли без приводів? Як би змогли позначити залежність великих іменників від інших слів у пропозиції? Навіть непохідні приводи, такі як «на, в, до, про, через», і ті надають значеннєве навантаження вираженню. А вуж похідні, утворені від самостійних частин мови, і поготів.
Складність у цьому випадку полягає в тому, щоб розібратися, чим є в кожному конкретному випадку слово. Так, «у плині ріки» і «протягом доби». У першому вираженні використовується іменник, а в другому – складовій привід
И, нарешті, частка, здатна внести в пропозицію певний відтінок, додати інтонацію. «Хіба, саме, винятково, чи» – це всі службова частка, що в одному випадку вносить питальну ноту, в іншому – уточнюючу, у третьому – обмежуючу й т.д. А відомі всім заперечливі частки «не й ні» взагалі не мають потреби вкомментариях.
Тепер – Те ви згодні, що мова без службових слів стала б нудна й одноманітна? Часто ми просто не змогли б грамотно виразити свою думку, додати їй потрібну інтонацію й відтінок, не будь у російській мові цих незаслужено скривджених союзів, часток і приводів. Маленькі, коротенькі слівця творять великі справи, і слава їм за це.
Багатство й розмаїтість нашої мови – це не тільки величезна кількість іменників, прикметників або дієслів, але й правильне застосування їхнього лексичного значення, і вчасно вставлене службове слово
Объяснение:
Протокол - документ, у якому фіксується хід обговорення питання й ухвалення рішень на зборах, нарадах, засіданнях, конференціях із зазначенням місця, часу й мети, складу присутніх та змісту доповідей.
Протокол укладає офіційна, компетентна особа, що засвідчує той чи інший факт. Залежно від повноти висвітлення ходу засідання чи наради протоколи бувають:
1. Стислі, де фіксуються лише ухвали. У них вказується порядок денний, прізвища доповідачів, тих, хто виступив у дебатах та прийняті рішення.
2. Повні, що містять виклад виступів і дають можливість скласти враження не тільки про характер зборів чи наради, а й про діяльність структури в цілому.
3. Стенографічні, де всі виступи записуються дослівно.
Реквізити протоколу:
— назва структури, в якій складено документ;
— назва виду документа (протокол)
— порядковий номер протоколу;
— назва зборів, засідання, наради із зазначенням їх характеру (розширена нарада, загальні збори тощо);
— дата і місце проведення;
— кількісний склад учасників. Якщо їх багато, то слід вказати кількість при¬сутніх і додати до протоколу реєстраційний лист;
— посада, ініціали, прізвище керівників зборів (голови, секретаря, членів президії);
— порядок денний, де питання записуються в називному відмінку;
— текст;
— перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок;
— підписи керівників зборів, засідання чи наради (голови і секретаря).
Вимоги до оформлення протоколу:
1. Протокол оформляють на загальному аркуші формату А4.
2. Датою протоколу є дата засідання.
3. Протоколи нумеруються у межах календарного року.
4. Заголовок містить такі відомості: вид наради (засідання, збори, нарада), назва колегіального органу та питання, які обговорюються).
5. Текст протоколу.
5.1. Вступна частина має постійну інформацію (голова зборів, секретар, були присутніми).
5.2. Прізвища членів колегіального органу та за записуються в алфавітному порядку (окремо члени комісії, окремо - за х друкують в один рядок через один інтервал. Прізвища за слід вказувати, якщо їх кількість не перевищує 15. Інакше до протоколу додається список присутніх.
5.3. Вступ протоколу закінчується порядком денним. Після слів «ПОРЯДОК ДЕННИЙ» ставлять дві крапки і через два інтервали нижче друкують з абзацу порядкові номери питань.
5.4. Головна частина тексту протоколу складається згідно з пунктами порядку денного. Текст будується за схемою: СЛУХАЛИ - ВИСТУПИЛИ - УХВАЛИЛИ (ПОСТАНОВИЛИ)
5.5. Слово СЛУХАЛИ друкують великими літерами, перед словом ставиться цифра, що відповідає питанню, після слова ставиться дві крапки. Ініціали, прізвище доповідача пишуться у родовому відмінку з нового рядка; після прізвища ставиться тире і з великої літери пишуть зміст доповіді у вигляді прямої мови.
До них ставляться непомітні союзи, частки й приводи. Ці коротенькі слова навіть не є членами пропозиції, от так обділила їхня мудра людина. Але саме вони стануть сполучним або навпаки поділяючою ланкою, коли потрібно грамотно побудувати пропозиція
Ну, куди ми без союзів: сурядних і підрядних? Як зв’язати нам прості пропозиції й показати залежність одного від іншого? Одні союзи виконують розділову роль «або, або», інші противительную «але, зате». Це що стосується сурядних, а от підрядні й зовсім указують на тимчасові рамки «як тільки, поки», порівнюють «начебто, немов», ставлять у певні умови «якби, чи».
А куди б ми пішли без приводів? Як би змогли позначити залежність великих іменників від інших слів у пропозиції? Навіть непохідні приводи, такі як «на, в, до, про, через», і ті надають значеннєве навантаження вираженню. А вуж похідні, утворені від самостійних частин мови, і поготів.
Складність у цьому випадку полягає в тому, щоб розібратися, чим є в кожному конкретному випадку слово. Так, «у плині ріки» і «протягом доби». У першому вираженні використовується іменник, а в другому – складовій привід
И, нарешті, частка, здатна внести в пропозицію певний відтінок, додати інтонацію. «Хіба, саме, винятково, чи» – це всі службова частка, що в одному випадку вносить питальну ноту, в іншому – уточнюючу, у третьому – обмежуючу й т.д. А відомі всім заперечливі частки «не й ні» взагалі не мають потреби вкомментариях.
Тепер – Те ви згодні, що мова без службових слів стала б нудна й одноманітна? Часто ми просто не змогли б грамотно виразити свою думку, додати їй потрібну інтонацію й відтінок, не будь у російській мові цих незаслужено скривджених союзів, часток і приводів. Маленькі, коротенькі слівця творять великі справи, і слава їм за це.
Багатство й розмаїтість нашої мови – це не тільки величезна кількість іменників, прикметників або дієслів, але й правильне застосування їхнього лексичного значення, і вчасно вставлене службове слово